— Це не таємниця.
— Я не казав, що це таємниця. Я спитав вас, де ви були.
Я кажу:
— Стоп.
ПТ обертається до мене.
— Запитання ставлю я, Віне.
— Усе нормально,— говорить Патриція.— Усі знають, що я того вечора була в «Cipriani» на фандрейзинговому заході.
Зізнаюся, що ця інформація мене здивувала.
— «Cipriani» в середмісті? — питає ПТ.
— На Сорок другій вулиці, біля Центрального вокзалу.
— Тобто ви були в Нью-Йорку?
— Якщо Центральний вокзал і Сорок друга вулиця досі вважають Нью-Йорком,— відповідає Патриція з ноткою роздратування,— то відповідь «так».
— Коли ви приїхали до Нью-Йорку?
Патриція відхиляється на спинку крісла й дивиться в повітря.
— Два вечори я була в «Hyatt» біля Центрального вокзалу. Приїхала туди в п’ятницю залізницею та поїхала в неділю.
У кімнаті зависає тиша — через очевидне припущення. Патриція порушує мовчання.
— Ох, та я вас прошу. Ми нещодавно відкрили «Абеону» в Східному Гарлемі, тож ризикну припустити, що за останні пів року я була в Нью-Йорку майже стільки ж, скільки у Філадельфії. Я можу надати вам свій робочий календар, якщо це допоможе.
— Так, було б добре,— відповідає ПТ.
Я знову пхаю свого носа:
— Чи є у цьому сенс?
— Віне,— у голосі Патриції відчувається приглушена різкість.— Я з цим розберуся.
Вона, безперечно, має рацію.
Патриція звертається і до ПТ, і до Макса:
— То яка ваша теорія? Минуло двадцять п’ять років відтоді, як мого батька вбили, а мене викрали, і я… що… дізналася, що вбивця живе відлюдником в Нью-Йорку, і тому його вбила?
— Вам не потрібно виправдовуватися,— кидає ПТ.
— Я не виправдовуюсь.
— Принаймні це чутно з вашого тону. Ваша валіза — це зв’язок із місцем убивства. З мого боку було б недбало не перевірити всіх варіантів. І це приводить нас до того вечора, коли вбили вашого батька й викрали вас.
— Що ви маєте на увазі?
Спецагент Макс дістає теку й передає ПТ.
— Я переглянув усі свідчення з того періоду, і хотів би з’ясувати кілька речей.
Патриція очима питає мене «навіщо?». Я знизую плечима.
— Ваша матір, Алін Локвуд, знайшла тіло вашого батька, коли повернулася додому з магазину. Вона викликала поліцію.
ПТ зупиняється. Він знову робить маленьку дискомфортну паузу, щоби подивитися, чи проковтне підозрювана наживку. Патриція не реагує.
— Чому ваша мати не була вдома з вами й батьком? — питає ПТ.
Патриція важко зітхає.
— Це ж написано у звіті, чи не так?
— Написано, що вона була в супермаркеті.
Ми чекаємо.
— Була майже десята вечора,— продовжує ПТ.
— Агенте...— Патриція запинається.— Я вас можу називати агентом ПТ?
— Просто ПТ.
— Ні, це якось неправильно. Агенте ПТ, коли моя мати повернулася, я лежала зв’язана в багажнику автівки із зав’язаними очима. Я справді не можу сказати, що вона робила.
— Я просто запитав, чи часто ваша матір ходила в супермаркет о такій порі.
— Не скажу, що часто. Іноді. ФБР перевірили алібі моєї мами, чи не так?
— Так.
— І вона була в магазині, чи не так?
— Так,— ПТ зручніше вмощується на дивані.— Вам це ніколи не здавалося дивним? Я маю на увазі, що вона пішла до супермаркету за покупками. Це тривало менше години. Доволі небагато часу, проте вбивці з’явилися саме в це вікно. Зручно, вам так не здається?
Патриція хитає головою:
— Ого.
— Ого?
— Ви вважаєте, що за всі ці роки я не читала своєї справи? — починає Патриція, намагаючись триматися спокійно, але градус напруження зростає.— Моя мати ніколи не жалілася, хоча ваші люди вилили на неї купу лайна. Звісно, ви думали, що то її рук справа, намагалися підловити, копалися в її квитанціях. Допитували всіх, хто її знав. І нічого не знайшли.
— Тоді не знайшли.
— Що це означає?
— Чи мали ви того вечора бути вдома, Патриціє?
— Ви про що?
— Коли вбивці приїхали. Ви були популярною та привабливою вісімнадцятирічною дівчиною. Вечір п’ятниці. Гадаю, ви не мали бути вдома. Припускаю, що ваш батько мав залишитися вдома сам. Згідно зі справою, ви перебували у своїй кімнаті. Почули звуки й постріл. Вийшли з кімнати та побачили двох чоловіків у масках, а ваш батько лежав мертвий на підлозі.
— І що? — огризається Патриція.
— Річ у тім, що якби це було заплановане вбивство, то в який спосіб вони могли дізнатися, чи ви вдома? Це був вечір п’ятниці. У вас не було машини, чи не так?
— Не було.
— Тобто вони не могли побачити її у дворі, наприклад. Злочинці прийшли, побачили тільки автівку вашого батька. Вони вриваються, одразу вбивають його, а потім — бац — виходите ви. Це ж можливо, чи не так?
— Загалом так,— погоджується Патриція.