Не певен, що можу на це відповісти.
— Містере Локвуд, як думаєте, Еді та Біллі живі?
Я ретельно обираю, як збрехати.
— Я не знаю. Але якщо так, то я їх знайду.
Місіс Паркер дивиться мені в очі.
— Я вам вірю.
Я чекаю.
— Коли з’ясуєте правду, сконтактуєте з нами? — питає мати Еді.— Незалежно від того, що це буде. Ми довго чекали на ці відповіді. Знаєте, як воно?
— Ні.
— Пообіцяйте, що скажете нам правду, як дізнаєтеся. Незалежно від фактів. Пообіцяйте нам обом.
Я обіцяю.
Розділ 26
Сиджу на пасажирському сидінні припаркованого евакуатора, яким керує чоловік на ім’я Джино. Я знаю його ім’я, бо воно вишите червоним курсивом на його робочій формі.
— То що далі? — питає Джино.
Я спостерігаю за Еленою Рендольф, жінкою, що нібито зустрічалась із Арло Шугарменом в Університеті Орала Робертса. Дивлюся крізь вітрину її закладу в «City Gate Plaza» в Рочестері, штат Нью-Йорк. Серед інших орендарів торговельного центру — екстрасенс, податкова служба, дисконтний магазин «Dollar Palace» (я аж здригнувся) і кафе «Subway» (від цього я здригаюся ще більше). Мерехтлива неонова вивіска повідомляє, що переді мною салон краси чи перукарня Елени Рендольф, я не знаю, як зараз точно називають такі заклади. На вивісці напис ««Shear Lock Combs». Я не знаю, аплодувати чи прострелити вивіску.
У Елени Рендольф «хонда» моделі Odyssey 2013 року з марнославним номером «DO-OR-DYE». Я суплюся. Хотілося, щоби поруч був Майрон — він любить такі каламбури. Він і місіс Рендольф точно знайшли б спільну мову.
— Просто будемо тут сидіти? — питає Джино.
У мене дзвонить телефон. Це Кабір.
— Розказуй.
— Жодних дзвінків,— каже мій асистент.
Не дивно. Ми спостерігаємо за місіс Паркер і містером Рованом лише трохи більше години — відтоді, як я з ними попрощався. Я сподівався, що вони мені збрехали, і коли я поїду, зв’яжуться з Еді та Біллі, аби попередити, що я їх шукаю. Але поки ні. Рухаємося далі.
— Щось іще?
— Пошукав інформацію на Трея Лайонса. Ви мали рацію — він служив. Працює охоронцем у різних країнах.
Зважую почуте.
— Додай ще двох людей для спостереження за ним.
Трей Лайонс зробиться гострою проблемою, якщо я не подбаю про нього найближчим часом. Як він сказав тоді у фургоні? Він не може дати вижити мені, а я — йому.
Дивлюся на годинник. Третя тридцять, а «Shear Lock Combs» — мені починає подобатися ця назва — працює до п’ятої. Попри чудову перспективу розслабитися й посидіти наступні півтори години в компанії Джино, я обираю пропустити таке задоволення та діяти.
— Чекай на мій сигнал,— кажу йому.
— Як скажете, босе.
Виходжу з евакуатора та йду до входу в салон. Коли я заходжу, усі погляди спрямовуються на мене, деякі з них я бачу в дзеркалах. Три чорні крісла, усі зайняті. У них сидять клієнтки, поруч — три перукарки. Ще дві жінки відпочивають у зоні очікування. На столику лежать журнали світської хроніки, але обидві відвідувачки віддають перевагу телефонам.
Усі жінки усміхаються гостю-чоловікові, крім однієї. Елена Рендольф — висока й худа. Попри свої шістдесят п’ять років, вона носить вузькі штани й топ на бретельках, і це їй дуже личить. Її волосся сиве й колюче, вона схожа на пташку й здається сердитою. На шиї на ланцюжку висять окуляри для читання.
— Чим можу допомогти? — питає вона.
— Нам треба поговорити.
— У мене зараз клієнтка.
— Це важливо.
— Ми працюємо до п’ятої.
— Ні, вибачте, мені це не підходить.
Зависає щось на зразок незручної тиші, але, гадаю, ми вже з’ясували, що я не вважаю жодну тишу незручною.
Дебела руда перукарка, що працює поруч з Еленою, каже:
— Я можу завершити з Ґерті за тебе.
Елена Рендольф просто дивиться на мене.
Руда нахиляється до старенької в кріслі, чиє волосся запаковане у фольгу.
— Я ж можу завершити вашу зачіску, Ґерті?
Стара вигукує:
— Га?
Елена повільно кладе на тумбочку гребінець і ножиці, торкається обома руками плечей Ґерті, нахиляється й каже:
— Я зараз повернуся, Ґерті.
— Га?
Місіс Рендольф кидає на мене гострий погляд. Я відповідаю їй усмішкою, яку найкраще можна описати словом «обеззброювальна». Вона виходить назовні — ми опиняємося перед вітриною її салону. Усі на нас витріщаються, ніхто не повертається до роботи.
— Ви хто?
— Віндзор Горн Локвуд III,— представляюсь я.
— Я маю вас знати?
— Здається, ви говорили телефоном із моїм помічником Кабіром.
Елена киває, наче очікувала цього.
— Мені нема чого вам розповісти.
— Було б чудово просто пропустити цю частину розмови,— кажу я.