— Перепрошую?
— Частину, де ви кажете, що не будете зі мною розмовляти, а я починаю на вас тиснути. Це таке марне витрачання часу, а зрештою ви однаково все розповісте.
Вона ставить руки на свої вузькі стегна.
— Ви коп?
Я суплюся.
— У такому одязі?
Це майже змушує її усміхнутися.
— Розкажіть про Ральфа Льюїса,— я даю їй копію світлини хлопців у середньовічних костюмах зі щорічного альбому.— Ви зустрічалися з ним в Університеті Орала Робертса.
Елена навіть не дивиться на фото.
— Я не знаю, про що ви говорите.
Я драматично зітхаю. Сподівався цього уникнути, але мій терпець уривається. Піднімаю руку й клацаю пальцями. За дві секунди евакуатор під’їжджає до автівки місіс Рендольф. Вискакує Джино, надягає товсті рукавиці й починає опускати платформу.
— Гей, ви що робите? — вигукує Елена.
— Це мій працівник Джино, він евакуює вашу «хонду».
— Він не може...
Я вручаю їй ордер.
— У вас великий борг, місіс Рендольф. На авто, на будинок,— я жестом указую на салон.— На бізнес.
— Я про все домовилася,— відказує вона.
— Так, зі старою колекторською фірмою. Але я придбав ваш борг, тому тепер ви винні мені. Я перевірив вашу фінансову ситуацію — ви під великим ризиком, і, користуючись своїм правом, я вилучаю ваше майно просто зараз. Джино забере автівку. Двоє моїх людей в цю секунду опечатують ваше житло. За десять секунд я відчиню двері салону та скажу вашим клієнткам, що вони мусять негайно звільнити приміщення.
Елена з розширеними очима читає перші сторінки ордера.
— Ви не можете цього зробити.
Я зітхаю, але цього разу не так драматично.
— Мене втомлюють ваші заперечення,— я беруся за ручку дверей салону.
Елена блокує мені вхід.
— Клянуся, я не знаю, де Ральф.
— Я не казав, що ви маєте це знати.
— То чого ж ви від мене хочете?
— Я поклав би руку на серце та сказав: «Правди», але це буде занадто, чи не так?
У Елени немає настрою на жарти. Чудово її розумію. Я за характером не такий противний, але мене цього навчив Майрон. Докопування збиває людину з пантелику.
— А якщо я не захочу говорити?
— Ви серйозно? Я хіба не показав, що буде? Автівка, будинок, бізнес — усе ваше стане моїм. До речі, як звати руду? Її я звільню першою.
— Є закони.
— Я в курсі, вони на моєму боці.
— Я знаю свої права — не маю вам нічого казати.
— Це правда.
Платформа евакуатора опускається долу. Джино дивиться на мене, я киваю йому, щоби продовжував.
— Ви не можете...— в Елени виступають сльози на очах.— Це цькування. Ви не можете просто...
— Звісно, можу.
Не скажу, що мені це подобається, але й не дуже заважає. Люди довго вірили в тезу «усі рівні», ми, американці, блискуче продавали її протягом всієї нашої поважної історії, хоча останнім часом дедалі більша кількість розуміє те, що завжди було очевидно: гроші схиляють всі шальки терезів. Гроші — це влада. Це не роман Джона Ґрішема, у якому людина йде проти системи,— у реальному світі маленька людина не може їй протистояти. Я попереджав Елену Рендольф від самого початку, що вона все розповість.
Мабуть, я не дуже позитивний герой цієї історії?
Чи правильно те, що багатії можуть використовувати своє становище в такий спосіб? Звісно, ні. Система несправедлива. Реальність — це дуже неприємна річ. Я не хочу нашкодити Елені, але якщо так вийде, то я однаково спатиму спокійно. Можливо, вона переховує злочинця. Як мінімум місіс Рендольф має потрібну мені інформацію. Що раніше я отримаю дані, то скоріше Елена повернеться до власного життя.
— Ви ж не заспокоїтеся? — питає вона.
Я знову чарівно усміхаюся.
— Зайдімо в «Subway».
— Та ви що,— я показово жахаюся.— Я б радше відрізав собі нирку. Поговорімо тут, ви не проти? Ви знали Ральфа Льюїса в Університеті Орала Робертса, чи не так?
Елена витирає очі й киває.
— Коли ви востаннє його бачили?
— Понад сорок років тому.
— А якщо відкинути брехню...
— Я не брешу. Дозвольте мені дещо запитати, перш ніж ми почнемо.
Мені це не подобається, але я не хочу витрачати час на пояснення свого невдоволення, тому кажу:
— Питайте.
— Ви ж не поліцейський?
— Ми це вже з’ясували.
— То чому ви шукаєте Ральфа?
Іноді треба вести приховану гру. Іноді просто брати за горло. Зараз я обираю горло.
— Ви маєте на увазі Арло Шугармена, чи не так?
Це уточнення — перша крапля крові. Висновок: Елена Рендольф знала, що Ральф Льюїс був насправді Арло Шугарменом.
— А як ви?..— Вона зупиняється, розуміючи, що це безглуздо, і хитає головою.— Та байдуже. Він нічого не зробив.
Я чекаю.
— Чому ви його шукаєте? Минуло стільки часу.