— Ага, хто ж цього не знає. Як ти ставишся до підліткового сексу?
— Будь ласка, припини.
Ема ледь стримує сміх. Їй подобається мене дражнити. Я не знаю, як поводитися поруч із нею, бо іноді відчуваю, що кров відливає від мого мозку. В якийсь момент Анжеліка вирішила розповісти Емі про мене. Не дуже гарний план, чесно кажучи. Можливо, Ема досягла певного віку. Або просто запитала, хто її батько. Я не знаю, і це, мабуть, не моя справа.
Анжеліка — та ще матір.
Ми часто чуємо: коли народжується дитина, твоє життя змінюється назавжди. Ось чому я уникав батьківства. Я не хочу, щоб у моєму житті було щось, про що я дбаю більше, ніж про себе. Хіба це неправильно? Коли Ема нарешті сказала мені, що знає, хто я,— вона запросила мене на танець на весіллі Майрона,— я просто втратив землю під ногами. Було важко дихати. Коли танець завершився, це відчуття не відпустило.
Воно й досі не зникло.
Говорячи мовою підлітків, це відстій.
Тепер я думаю про власних батьків, особливо матір — що вона відчувала, коли я повністю викреслив її зі свого життя,— але зациклюватися на минулих власних помилках нікому не корисно, тож я рухаюся далі. Ема відкладає виделку й дивиться на мене, і хоча це, очевидно, якась проєкція, можу присягнути, що я бачу очі моєї матері.
— Віне?
— Що?
— Чому ти був у лікарні?
— Нічого особливого.
Ема кривиться:
— Справді?
— Справді.
— Будеш мені брехати? — Вона пильно дивиться, але я мовчу.— Мама каже, що ти ніколи не хотів бути батьком?
— Це правда.
— То не починай бути ним зараз.
— Не розумію.
— Ти брешеш, щоби мене захистити, Віне.
Я мовчу.
— Це те, що роблять татусі.
Я киваю:
— Правда.
— Ти ніколи не знаєш, як поводитися зі мною, Віне.
— Теж правда.
— Тоді припиняй це. Мені не потрібен батько, тобі не потрібна донька. Просто скажи мені, чому ти був у лікарні?
— Мене намагалися вбити троє чоловіків.
Якби я очікував, що Ема злякається до смерті, то був би розчарований.
Вона нахиляється вперед. Її очі — очі моєї матері — спалахують.
— Розкажи мені все.
———
Я так і роблю.
Починаю з того, що відлупцював Тедді Лайонса після баскетбольного фіналу, пояснюю причину свого вчинку. Далі — про вбивство Рая Штрауса, шістку із Джейн-стріт, знайденого Вермера, валізу з монограмою, дядька Олдріча, мою двоюрідну сестру Патрицію, Хижу жаху, напад Трея й Боббі Лайонсів. Усе це триває майже годину. Ема весь час захоплено слухає. Зізнаюся, що я на таке не здатний. За деякий час я втрачаю фокус і відволікаюся. Мені швидко стає нудно, і люди бачать це на моєму обличчі. Ема — повна протилежність. Вона — чудова слухачка. Не знаю, як багато планував їй розповісти — я хочу бути чесним, то чому б і ні? — проте щось в її манерах, її очах, мові її тіла робить мене більш відкритим, ніж я планував.
Якщо подумати, то її мама така сама.
Коли я завершую, Ема питає:
— У тебе є папір і щось, чим можна писати?
— У столі, а тобі навіщо?
Ема підводиться та йде по папір.
— Хочу пройтись усім детальніше й записати. Нотування допомагає побачити краще.
Вона висуває шухляду, бачить жовті юридичні блокноти й олівці, її обличчя світиться.
— Ого, як мило,— каже Ема, хапаючи блокнот і три ювелірно заточені олівці. Вона повертається до мене й зупиняється.— Що?
— Нічого.
— Чого ти усміхаєшся, як дурень?
— Хіба?
— Припини, Віне, це лякає.
Ми проходимося моєю історією знову. Ема робить нотатки. Вириває аркуші. Розкладає їх на столі. Ми забуваємо про час. Телефонує її мати. Анжеліка каже, що вже пізно. Вона готова забрати Ему.
— Мамо, не зараз.
— Скажи, що я тебе завезу,— кажу я.
Ема доносить це повідомлення й кладе слухавку. Ми продовжуємо. За якийсь час вона каже:
— Нам потрібен більш структурований план.
— Що ти маєш на увазі?
— Давай спочатку про Рая Штрауса.
Я відхиляюся на стільці й дивлюся на неї.
— Що?
— Ти вже таке робила.
Ема теж відхиляється на стільці й — я не жартую — складає пальці куполом.
— Коли Майрон знайшов свого брата,— кажу я.— Коли ти мала стосунки з Міккі. Я не був поруч у ці моменти. Мені прикро.
— Віне?
— Так.
— Зосередьмося на тобі. З моїм минулим якось потім з’ясуємо.
Я вагаюся, відчуваю пришвидшення пульсу, але врешті-решт погоджуюся:
— Добре.
— Повернімося до Рая Штрауса.
— Гаразд.
— Нам потрібно зосередитися на тому, хто його вбив,— Ема починає сортувати нотатки.— Камери спостереження зафіксували Рая Штрауса на цокольному поверсі з лисим чоловіком.
— Так.
— А спеціалісти з ФБР не можуть отримати більше деталей?