— Не розумію, про що ви,— каже Стів.
— Ви ж не граєте в покер, чи не так, Стіве?
— Га?
— У мене справді немає часу на все це, тому я просто зроблю вам пропозицію, а ви скажете «приймаю» чи «відхиляю».
Усе це докупи склала Ема, тож якщо мені вдасться отримати якусь інформацію, вона страшенно зрадіє.
— Я хочу, аби ви мені розповіли про вміст однієї конкретної комірки. І все, тільки однієї. Натомість я дам вам п’ять тисяч доларів і не чіпатиму вашої угоди про імунітет у суді.
— Угода про імунітет стовідсотково непорушна,— каже Фред.— Ви не можете її,— він робить лапки в повітрі,— «чіпати».
Я просто дивлюся на нього й усміхаюся.
— Він це може зробити? — Коли Стів говорить, його вуса підстрибують вгору та вниз, як у Йосеміта Сема12.
— Так, Стіве, можу. Приймаєте чи відхиляєте?
— Відхиляю,— каже Стів, і я чую в його голосі страх.— Не хочу грошей.
Він починає гладити свої вуса, наче маленького песика.
Я очікував, що ця розмова буде простішою.
— Звісно, хочете.
— Я ціліший буду, якщо мовчатиму.
— Розумію.
— Якщо хтось дізнається, що я сказав, то я небіжчик.
— Але про це дізнаються, якщо ви нічого не скажете.
Стів супиться.
— Ви про що?
— Так,— каже адвокат Фред.— Що ви маєте на увазі?
— Усе просто,— я відхиляюся на спинку стільця та складаю пальці куполом.— Якщо Стів не розкаже мені, то я проінформую всіх, що сталося навпаки.
Це на мить збиває їх обох з пантелику.
Тоді Стів огризається:
— Але ж ви самі нічого не знаєте!
— Я знаю достатньо.
— Якщо ви розумієте, що я міг би сказати, то навіщо вам, аби це розповів я?
Я зітхаю.
— Ти мене підловив, Стіве. У мене є теорія. Хочеш її почути?
Фред каже:
— Мені це не подобається. Ми погодилися на зустріч із вами з добрих намірів, а ви розкидаєтеся погрозами. Мені це не подобається ні краплі.
Я дивлюся на нього та прикладаю палець до губ.
— Тсс.
Стів відхиляється на спинку стільця, погладжуючи вуса. Здається, наче він із ними радиться.
— Ну що ж, красунчику, давайте вас послухаємо.
— Це не те, щоби моя теорія. Це...— я мало не кажу «моєї доньки», але не хочу згадувати Еми в цій тісній кімнатці. Я вирішую одразу перейти до справи.— Коли ви дісталися банківських сейфів, то знайшли інформацію щодо перебування такого собі Рая Штрауса.
За посмикуванням вусів я розумію, що натрапив на золоту жилу.
— Чекайте,— у Фреда розширюються очі.— Того самого Рая Штрауса? Це про...
— Тсс,— кидаю я йому, тримаючи погляд на Стіві.— Потім ви віддали чи продали цю інформацію людині, що вбила містера Штрауса. А це, мій вусатий друже, уже робить вас співучасником убивства.
— Що? — Фред готовий вступатися за свого клієнта, поки вуса Стіва очікувано не рухаються.
— Ви не доведете...
— Стіве, зараз це знаю лише я. І я не скажу ані слова ФБР. Ніколи. І не виноситиму це на публічне обговорення. І про це не дізнається той, кого ви так сильно боїтеся. Ви мені скажете, що знаєте, а далі ми всі продовжимо жити, наче нічого не сталося. Єдине, що зміниться для вас,— ви побагатшаєте на п’ять тисяч доларів.
Стів мовчить.
— Якщо ви відмовитеся від моєї пропозиції, збрешете мені або скажете, що не знаєте, про що йдеться, я піду коридором до своїх друзів у правоохоронних органах і скажу їм, що ви є співучасником убивства. Фред може підтвердити, що в мене тут є друзі, і багато. Я не міг би просто так прийти сюди, щоби поспілкуватися з грабіжником, який перебуває під вартою, якби не мав друзів. Чи не так, Фреде?
— Ви не можете...
— Тсс,— я переводжу погляд на Стіва.
Той совається на стільці.
— Що конкретно ви хочете почути?
— Я хочу знати, що було в банківській комірці та хто ще знає про її вміст.
Стів дивиться на Фреда — той знизує плечима. Стів знову береться за свої вуса.
— Як щодо десяти тисяч?
Я міг би з легкістю заплатити й таку суму, але це буде не настільки весело.
— Добре, тоді я сприймаю це як незгоду співпрацювати,— я кладу два кулаки на стіл, ніби збираюся вставати.— Гарного дня, джентельмени.
Стів махає до мене своїми крихітними рученятами:
— Цейво... почекайте, окей? Ви обіцяєте, що це залишиться між нами? Я зараз не про поліцію. Якщо дехто дізнається, що я розпатякав...
— Я обіцяю.
— Точно?
Я прикладаю руку до серця.
Фред, здається, хоче зі мною сперечатися, але Стів махає йому, щоби не починав.
— Так, гаразд, ми ввірвалися — це всі знають. А готівки в сейфах катма. Наш хлопець помилився, він думав, що пікап... коротше, це неважливо. Отже, ми всередині, тобто зробили найважче, тому я пропоную подивитися, що в комірках, інструменти в нас були. Вам технічні подробиці розповідати?