Британський бульдог перевальцем суне до мене.
— Це хто?
— Реджинальд.
Бульдог зупиняється та підозріло мене роздивляється. Я нахиляюся й чухаю його за вухами. Реджинальд заплющує очі й насолоджується.
— Чому ви тут, містере Локвуд?
— Можна просто Він.
— Чому ви тут, Віне?
— Гадаю, ви знаєте причину.
Сінклер неохоче киває:
— Гадаю, що так.
— Звідки ви знаєте моє ім’я? — питаю його.
— Коли Рая Штрауса вбили, я зрозумів, що інтерес підвищиться до...— Келвін зупиняється та мружиться, чи то на сонце, чи то на власну версію Бога.— Вас часто показували в новинах.
— Ясно.
— Рай Штраус викрав ваші картини.
— Схоже на те.
— Звісно, я з цікавістю стежив за цією історією.
— Особистий інтерес?
— Так.
Мене порадувало, що отець Сінклер не влаштував мені танців із бубном, роблячи вигляд, що не розуміє, чому я приїхав, і не знає, хто такий Арло Шугармен,— усю ту словесну тяганину, що крізь неї, як я боявся, мені доведеться продиратися, витрачаючи купу часу.
— Ходімо, Реджинальде.
Він м’яко смикає поводок. Я припиняю чухати Реджинальда. Ми йдемо втрьох.
— Як ви мене знайшли? — питає Сінклер.
— Довга історія.
— Судячи з того, що я читав, ви дуже багата людина. Припускаю, ви звикли отримувати бажане.
Не бачу сенсу відповідати.
Реджинальд стає під деревом і робить свої справи.
— Та все ж мені цікаво. Яка частина нашого життя нас видала?
Не бачу сенсу приховувати.
— Університет Орала Робертса.
— А. Наш початок. Тоді ми були менш обережними. Ви знайшли Ральфа Льюїса?
— Так.
Він усміхається:
— То було два імені тому. Ральф Льюїс перетворився на Річарда Ландерса, а потім на Роско Леммона.
— Ті самі ініціали.
— Ви дуже вбачливий.
Ми вже за церквою, прямуємо до стежки в ліс. Я думаю про те, куди ми йдемо — чи є в нас кінцевий пункт призначення, або це звична для преподобного та його пса щоденна прогулянка. Питати не хочу. Сінклер розповідає те, про що я питаю, а мені це й потрібно.
— Після закінчення університету ми з Ральфом поїхали в місіонерську подорож до країни, яка тоді називалася Родезія. Це мало тривати рік, але за ним ще полювали, тому ми залишилися на континенті на дванадцять років. Я та Ральф мали різні інтереси. Я був зосереджений на релігії, проте в набагато вільнішому трактуванні, ніж нам розповідали в університеті. Ральф релігію зневажав, не був зацікавлений у навертанні людей. Він хотів діяти за класичною схемою: нагодувати й одягнути бідних, дати їм доступ до чистої води та медичної допомоги,— отець дивиться на мене.— Ви релігійний, Віне?
— Ні.
— Чи можна спитати, у що ви вірите?
Я відповідаю те саме, що й будь-якій релігійній людині — християнину, юдею, мусульманину чи індуїсту:
— Усі релігії — суперзабобонна маячна, крім, безперечно, вашої.
Він видає смішок:
— Гарний жарт.
— Преподобний?
— Ох, не називайте мене так. В єпископальній традиції це більше прикметник, описова характеристика. Це не титул.
— Де зараз Арло Шугармен? — питаю я.
Ми вже в лісі. Дерева навколо ростуть так густо, що поглянувши вгору, можна побачити сонце лише над самою стежкою.
— Я так розумію, що не існує способу переконати вас поїхати додому й усе забути, чи не так?
— Жодного.
— Я так і думав,— він покірно киває.— Тому я веду вас до нього.
— До Арло?
— Роско,— виправляє Сінклер.— Знаєте, що смішно? Я ніколи не називав його Арло. Жодного разу за майже сорок років, що ми були разом, навіть наодинці. Думаю, це через те, що я завжди боявся, ніби припущуся помилки й назву його справжнім іменем у присутності інших людей. Звісно, це завжди було нашим найбільшим страхом — що цей день настане.
Ми заходимо дедалі глибше в ліс. Стежка звужується й спускається стрімким схилом. Бульдог Реджинальд зупиняється. Сінклер зітхає та бере собаку на руки, тяжко крекчучи. Переносить Реджинальда на розташовану внизу галявину.
— Куди ми йдемо?
— Він цього не робив, знаєте? Арло — так, тепер я буду його називати справжнім іменем — відмовився в останній момент. Він хотів привернути увагу до війни, кидаючи те, що здавалося коктейлем Молотова, але насправді пляшки було наповнено лише пофарбованою в червоний колір водою — для схожості з кров’ю. Просто щось символічне. Коли Арло зрозумів, що Рай має намір дійсно закидати будівлю вибухівкою, вони посварилися.
— Проте він утік і переховувався.