Тому я продовжую свою атаку — методично й беземоційно, аж поки Корнвелл зламується й розповідає мені все.
———
Що ж, це було цікаво.
От що я дізнався від професора Яна Корнвелла.
За три місяці до викрадення Вермера й Пікассо, молодий Корнвелл, науковий співробітник Гаверфордського коледжу, якому залишився рік до закінчення навчання, зустрів у піцерії чарівну Белінду Еванс. За його словами, вона була «карколомною» білявкою з довгим волоссям і поцілованою сонцем шкірою. Він страшенно закохався.
Спочатку Белінда сказала, що вона навчається на першому курсі Університету Вілланова, але після кількох зустрічей зізналася своєму новому кавалеру, що є старшокласницею середньої школи в Раднорі. Також Белінда сказала, що має дуже суворих батьків, тому доведеться тримати свої стосунки в таємниці. Ян погодився — він і сам не хотів виносити на загал свій роман зі старшокласницею, бо це могло зашкодити його академічному та кар’єрному просуванню.
Звісно, через це в новоспечених коханців виникла проблема — простіше кажучи, де займатися сексом. У неї вдома із суворими батьками було неможливо, як і в кімнаті Яна в університетському містечку, що її він ділив із трьома іншими науковими асистентами, бо ті неодмінно пліткували би про ці стосунки.
Белінда запропонувала рішення.
Ян працював нічним охоронцем у Залі засновників. Робота була, м’яко кажучи, одноманітна. Гаверфорд був спокійним студмістечком. Більшість ночей Ян сидів за столом на самоті, читав і навчався. Белінда подумала, що він міг би провести її в Залу засновників, де вони були б лише вдвох?
Ян радісно підтримав пропозицію.
Молоді закохані бачилися так приблизно десять разів за три місяці, як порахував Корнвелл. Він дедалі більше закохувався в Белінду. Їхня домовленість була проста: Белінда йшла до зачиненого заднього входу, де висіла примітивна камера спостереження. Ян бачив це на моніторі. Вона махала йому й усміхалася. Він ішов до дверей, запускав її… про решту ви самі здогадуєтеся.
Проте однієї ночі Ян відчинив двері, побачивши Белінду на камері, але замість неї увірвався чоловік у лижній масці, вимахуючи пістолетом. Спочатку Ян подумав, що грабіжник змусив Белінду, тримаючи її під прицілом, але незабаром стало ясно, що це не так. Вони працювали разом — Белінда й цей чоловік у лижній масці. Той тримав Яна на прицілі, поки дівчина найспокійнішим тоном — такою він її ніколи не бачив — пояснювала ситуацію: що вони його зв’яжуть, а потім він скаже слідчим, що два чоловіки обдурили його, прикинувшись поліцейськими, що такий хід подій нагадуватиме викрадення картин із Музею Ґарднер у Бостоні, аби збити розслідування з пантелику. Усе це казала Белінда, чоловік у масці просто тримав Яна під прицілом пістолета.
Також дівчина сказала Корнвеллу, що якщо він колись розповість про те, що трапилося, вона стверджуватиме в поліції, що пограбування було його ідеєю. Зрештою, Ян був внутрішнім джерелом. Вона також повідомила, що йому нема чого розповісти поліції. Він не зможе ідентифікувати чоловіка в лижній масці, а що стосується самої Белінди, то нічого з того, що вона йому казала, не було правдою. Вона не відвідувала Раднорської середньої школи. Її звали не Белінда. Після цієї ночі він більше ніколи її не побачить. Навіть якщо він скаже поліції правду, зачіпки будуть мізерними; він просто себе дискредитує, нагадала вона йому. Зрештою, це ж він сам три місяці водив до Зали засновників старшокласницю. У кращому разі Яна виключать з університету за порушення й заплямують його академічну репутацію.
Аби ще більше підкреслити серйозність своїх намірів, Белінда сказала Яну: якщо він патякатиме, вони повернуться та вб’ють його. Під час цього попередження чоловік у масці схопив Яна за комір й притис дуло пістолета до його ока.
Наступного ранку, коли Корнвелла знайшли зв’язаним, він обмірковував, чи розповісти все, як було. Але агенти ФБР були такими агресивними та настільки впевненими, що він є співучасником пограбування, що він злякався — раптом станеться так, як і сказала Белінда. Припустімо, він усе розкаже, але правоохоронці не зможуть знайти Белінди й чоловіка в лижній масці. Чи задовольнить це агентів ФБР? Або їм буде потрібен зручний цап-відбувайло, людина, яка, у кращому разі, виявилася настільки нерозсудливою, що дозволила одному з двох злодіїв неодноразово потрапляти до Зали засновників?
Корнвеллу стало ясно, що краще давати хибні свідчення. Якщо він не розколеться, то ФБР на нього нічого не матиме — бо, насправді, він не винен. Яка витончена іронія: його могли притягнути за крадіжку, якби він розповів правду про те, що нічого не робив.