Я спитав:
— Чи бачив ти Белінду Еванс після того?
Корнвелл вагався, але я натис пальцями знову.
Так, сказав він, бачив. За багато років. Він не певен, що то була Белінда, але, на мою думку, він збрехав.
Він точно знав, що то вона.
———
Нічний секс із користувачкою Геленою не дуже вдалий.
Коли я вийшов від Яна Корнвелла, було надто пізно продовжувати розслідування. Не впевнений, що мені потрібно було робити щось більш термінове.
Я вже все зрозумів.
Є кілька нерозв’язаних кінців, але якщо я залишу всі ці докази на кілька годин — плюс Кабір і моя команда проведуть ніч, з’ясовуючи деякі додаткові деталі,— то маю тверде переконання, що вранці все стане зрозуміло.
Із таким висновком я пішов на побачення з користувачкою Геленою. Вона все робила охоче й з ентузіазмом, а я був розчарований і здивований тим, що не відповідаю їй тим самим. Я відволікаюся. Знаю, здається, що я дуже несерйозно ставлюся до сексу, але насправді все навпаки. Секс для мене сакральний. За моїми відчуттями, він найближчий до релігійного екстазу. Багато людей почуваються так у церкві або під час бігу, або, як у випадку Майрона, коли Спрінґстін грає на концерті «Meeting Across the River» і «Jungleland». У мене таке відбувається лише під час сексу. Секс — чудова пригода, грандіозна подорож, з якої ми повністю виходимо, щойно вислизаємо з ліжка. Для мене секс найкращий, коли в партнерів є — вибачте за бізнес-фразу, яку я абсолютно ненавиджу,— «спільне бачення». Цієї ночі все було якось надто статично, аби з’явився зв’язок. Це була просто розрядка, яка не надто відрізняється від мастурбації.
Ми лежимо в тиші, досі важко дихаючи, дивимось у стелю, і користувачка Гелена каже:
— Було добре.
Я мовчу. Обмірковую, чи варто йти на друге коло, можливо, у мене від цього поліпшиться настрій, але я вже не такий молодий, до того ж уже пізно. Обережно обмірковую, як завершити цю зустріч, аж тут дзвонить мій телефон.
Кабір. На годиннику друга ночі.
Це точно не може бути гарною новиною.
— Розказуй,— кидаю в слухавку.
— У нас велика проблема.
Розділ 33
– Ви знайшли Арло Шугармена?
Минуло дванадцять годин відтоді, як мені зателефонував Кабір. Адреналінова хвиля стихла, занепад неминучий. Я не спав, і зараз відчуваю, що вже на межі. Витривалість — це велика частина моїх тренувань, але моя генетика їй не сприяє. Також я старію, що вочевидь заважає витривалості, а досвіду переживання таких умов у реальному світі в мене майже немає. Я рідко мусив чатувати всю ніч, як це буває в армії, або бути без сну по кілька діб. Я воюю, а потім відпочиваю.
Стара жінка, яка зараз зі мною розмовляє,— це Ванесса Гоґан.
Я знову в неї вдома в Кінгс-Пойнті. Ми самі. Цю зустріч улаштувала мені Джесіка. Спочатку місіс Гоґан не дуже хотіла бачити мене вдруге. Проте, як я і сподівався, її спокусило те, що я запропонував побачитися наодинці й розповісти про те, де зараз Арло Шугармен.
— Можемо почати з вас? — питаю я місіс Гоґан.
Вона сидить у подушках на тому самому дивані. Колір її шкіри рожевіший, ніж минулого разу. Вона має менш кволий вигляд. Голова так само замотана хусткою. Будинок порожній, вона попросила свого сина Стюарта сходити по продукти.
— Не дуже розумію, про що ви.
— Я нещодавно навідувався до батька Біллі Рована. Ви знали, що він і мати Еді Паркер тепер пара?
— Не знала,— каже Ванесса, і в її голосі з’являється щось надто липке.— Рада за них.
— Так. Вільям Рован у пансіонаті для літніх людей. У нього вся кімната в християнській символіці. На стіні висять цитати з Біблії. Мене вразив контраст.
— Який контраст?
— З вашим будинком,— я розводжу обома руками.— Не бачу жодного хреста.
Вона знизує плечима.
— Це показна релігія,— відповідає Ванесса з легкою гіркотою в голосі.— Це нічого не означає.
— Як поодинокий факт точно нічого. Але я пошукав трохи більше. Ви ніколи не належали до церковних громад, наскільки я зрозумів. Жодного разу не пожертвували грошей на будь-яку релігійну установу. Насправді, до того як Фредерік загинув...
— Загинув,— перебиває місіс Гоґан, липко-солодкувата посмішка застигає на її обличчі.— Мій син не загинув. Його вбили.
Я намагаюся віддзеркалити її посмішку.
— Ми вже до цього дійшли, місіс Гоґан, чи не так?
— Ви про що?
— Мого найкращого друга було позбавлено професійної баскетбольної кар’єри, тому що людина на ім’я Берт Вессон навмисне травмувала його. Знищила його коліно. Якось я навідався до Берта, і відтоді він уже не такий, як раніше. Мені переходили дорогу чоловіки, які робили багато поганого. Я роками здійснював нічні вилазки. Хтось вижив, хтось ні, але ніхто з них уже не буде таким, як раніше. З останнього — незадовго до того як знайшли тіло Рая Штрауса, я потурбувався про те, щоб один кривдник жінок більше не мав можливості їм шкодити.