Ванесса Гоґан уважно на мене дивиться.
— У вас є телефон, містере Локвуд?
— Так.
— Дістаньте його і дайте мені.
Я роблю те, що вона просить. Ванесса дивиться на екран.
— Ви не проти, якщо я його вимкну?
Я подаю знак, аби вона сама вирішила, що робити.
Ванесса натискає кнопку збоку й утримує її. Телефон вимикається, вона кладе його на журнальний столик.
— Що ви хочете сказати, містере Локвуд?
— Знаєте, ми обидва відчули це під час першої зустрічі. Говорили про помсту.
— Я вам казала, що помста — це справа Господа.
— Але ви не мали цього на увазі. Ви мене перевіряли, промацували мою реакцію. Я це бачив по вашому обличчю. Той аб’юзер, який цькував жінок і якому я нашкодив позаминулого тижня, справді був загрозою для інших. Тепер ні. Це просто. Я нейтралізував того чоловіка, бо закон його не зупинить.
Вона киває.
— Ви казали, що хотіли зробити те саме з людьми, які вбили вашого дядька.
— Так.
— І вбивали бідних дівчат.
Я киваю й відказую:
— Ви це зрозуміли й поспівчували мені.
— Звісно.
— Тому що ви вчинили так само.
Я відхиляюся назад і кладу руку в кишеню.
— Де зараз Арло Шугармен? — питає місіс Гоґан.
— Я міг просто здати його копам.
— Так, могли б.
— Але ви воліли б, аби я цього не зробив.
У кімнаті зависає тиша. Ми вже на самісінькій межі.
Я питаю:
— Вам же відомо, що трапилося з Лайонелом Андервудом, чи не так?
Вона не відповідає.
— Це було занадто для Лео Станча. Він не хотів, аби хтось іще пережив те, що Лайонел Андервуд. Тому він попросив мене допомогти йому захистити Арло. Мені це здалося дивним.
— Мені так само,— говорить Ванесса.
— Ні, не те, що він не хотів нашкодити Арло — це я розумію,— я нахиляюся вперед і знижую голос.— А те, чому він спитав тільки про Арло?
— Я не розумію.
— Чому він не запитав мене про Біллі Рована чи Еді Паркер? — я сідаю рівно.— Я над цим довго думав, але відповідь була очевидна.
— І чому ж?
— Станч не питав про Біллі та Еді, бо знав, що вони вже мертві,— кажу я.
Тиша знову зависає в кімнаті, тисне й душить.
— Цікаво, що так багато моїх ранніх припущень виявилися правильними,— продовжую я.— Візьмімо хоча б шістку із Джейн-стріт. Коли Лейк Девіс здалася поліції, лишилося п’ятеро. Усі ламали голову — як інші учасники можуть стільки років переховуватися? Одна людина? Гаразд. Двоє? Малоймовірно, але можливо. Але всі п’ятеро, живі й невидимі всі ці роки? Тепер ми знаємо відповідь, чи не так? Лайонел Андервуд мертвий уже понад сорок років. Про це подбав Неро Станч. А Біллі та Еді немає серед живих ще довше. І про це подбали ви, місіс Гоґан.
Ванесса не відповідає. Вона просто сидить із нудотно-солодкою посмішкою.
— Вам вісімдесят три роки. Ви хворі. Ви хочете розповісти комусь усю правду й бачите в мені споріднену душу. У вас мій телефон — я однаково не матиму доказів. Ви боїтеся, що я здам вас ФБР?
Місіс Гоґан фіксує на мені погляд.
— Я нічого не боюся, містере Локвуд.
У цьому я не сумніваюся.
— Вони вкрали моє життя.
Її голос — болісний і різкий шепіт. Вона глибоко зітхає — дивлюся, як її грудна клітка піднімається й опускається, убираючи кисень.
— Мій єдиний син, Фредерік... Коли я вперше почула, що він загинув, то відчула, наче мене вдарили бейсбольною битою. Я впала на підлогу. Я не могла дихати. Не могла поворухнутися. Моє життя закінчилося. Отак просто. Уся любов, яку я мала до цього хлопчика, безцінного чудового хлопчика, нікуди не поділася. Вона перетворилася на лють. Просто в той момент,— Ванесса хитає головою, очі сухі.— Я не певна, що без цієї люті взагалі спроможна була вижити.
Біля неї стоїть пляшка води із соломинкою. Місіс Гоґан підносить її до губ і заплющує очі.
— Мене поглинула жага правосуддя. От ви, містере Локвуд, турбуєтеся про те, щоби зупинити поганих людей до того, як вони скоять нові злочини. Це викликає захоплення, це навіть практично — ви попереджаєте злочини. Робите так, щоби людям не доводилося переживати того жаху, що стався зі мною та Фредеріком. Але в мене була інша мотивація. Я не думала й мені загалом було байдуже, чи повторить шістка із Джейн-стріт щось подібне. У мене була ця лють — і мені треба було кудись її подіти.
— Розкажіть, що ви зробили далі,— заохочую я.
— Пошук інформації,— відповідає Ванесса.— Ви шукаєте дані про ваших ворогів, містере Локвуд?
— Саме так.
— Я дізналася, що троє з шести виросли в релігійних сім’ях: Біллі Рован, Лейк Девіс і Лайонел Андервуд. Я також зрозуміла, що вони боялися й думали, як їм очистити своє ім’я. Тому я прийшла на телебачення з тим жалюгідним релігійним закликом. І я молилася — не жартую,— щоби хтось із них мені зателефонував.