Падали голови не лише привілейованої знаті, але й «черні». Особливо страхітливою за Анни Іоаннівни була пронімецька Таємна канцелярія із системою вишукування політичних злочинців, яка мала сумирну назву «Слово и дело государево». Під страхом смертної кари вона зобов’язувала обивателів доносити «о слове и деле», нібито спрямовані проти государів, і стала чи не першим офіційним інкубатором стукачів. Таємна канцелярія цариці та Бірона тримала всіх у безмовному страсі й покорі. М. Добролюбов зазначав, що з часів Петра І таємні канцелярії під різними назвами впродовж століть були страховиддям Росії. Згодом Катерина II нібито заборонила зловісне «Слово и дело…», насправді ж просто змінила назву — з’явилася «таємна експедиція» при Першому департаменті сенату. Очолив її обер-секретар, злої пам’яті витончений катюга Семен Шешковський.
Д. Бантиш-Каменський у «Словаре достопамятных людей русской земли» зазначав, що Шешковський у руках Катерини И став грубою зброєю поліцейського розшуку. Свого часу цього поповича відкрив правитель таємних розшуків граф О. Шувалов, а Єлизавета не раз відзначала його «добропорядні важливі справи» і «зразкові труди». Пригріла його й Катерина II.
«Богоподібна цариця» Катерина II саме Шешковському доручала допитувати О. Пугачова, вести слідство у справах Н. Нассека, О. Радищева, М. Новикова та ін.
У цілому феєрверкові двірських переворотів першим був переворот 1740 року, після ранньої смерті Анни Іоаннівни, коли біронівці наслідником престолу проголосили малолітнього сина Анни Леопольдівни — принца Брауншвейгського Івана Антоновича на чолі з регентом та опікуном — тим же Біроном. Анна Леопольдівна (1718–1746) була дочкою герцога Макленбург-Шверинського Карла Леопольда й онуки царя Олексія Михайловича — Катерини Іванівни. Справжнє її ім’я по-німецькому — Єлизавета Анна Катерина Христина. Під час хрещення Феофан Прокопович нарік її Анною. Анні Леопольдівні подобався саксонський посланник граф Карл Моріц Ліпар, з яким вона і «зблизилася» у 1735 р. Та 1739 року її видали заміж за небожа імператриці Священної Римської імперії принца Антона Ульріха Брауншвейгського. У подружжя народився син Іван, якого ще малолітком проголосили російським імператором з регентством Бірона. Однак через кілька тижнів біронівщину було повалено, а «правителькою» чи регентшею Івана стала сама Анна Леопольдівна.
Черговий двірський переворот вчинила дочка Петра І й Катерини І Єлизавета Петрівна. При спонукуванні російської знаті претендентка на престол усунула від влади «любезну кузину» Анну з її малолітнім сином. На чолі гвардійців елітного Преображенського полку в грудні 1741 року Єлизавета врочисто прибула до Зимового палацу, де її й проголосили новою імператрицею Росії. Внутрішньою і зовнішньою державною політикою за правління Єлизавети (1741–1762 pp.) впродовж двадцятиліття фактично керував один;з найвпливовіших зачинщиків двірського перевороту проти біронівщини та Анни Іоаннівни енергійний граф П. Шувалов. Єлизавета надала йому найвищий чин генерал-фельдмаршала, обдарувала землями, кріпаками, грошима, а сама займалася далеко не державними справами жіночого штибу.
З нагоди вступу на престол Єлизавета щорічно влаштовувала грандіозні звані обіди, на які запрошувала близько 350 унтер-офіцерів і гвардійців того полку, який супроводжував її на «завоювання» корони.
Про інтелектуальний рівень імператриці Росії сучасники й дослідники писали, що вона не мислила свого існування без вина і пива, завжди була напідпитку. Водночас відзначалася забобонністю, їла пісне, певне, щоб не розтовстіти, та їздила на всілякі богомілля у монастирі. Особливо ж любила по декілька разів на день наряджатися й залишила після себе п’ятнадцять тисяч (!) суконь і п’ять тисяч пар (!) черевиків, обожнювала дорогоцінне каміння та персні, а кімнату, в якій приймала своїх укоханців, обладнала янтарем.
Єлизавета Петрівна перетворила царський палац на вертеп із постійними гульбищами, всілякими дивовижними феєрверками, ілюмінаціями, з безупинним переодяганням. Для постійного звеселення гультіпак при імператорському дворі організувала велику вокально-інструментальну капелу, до якої набирали чимало російських гуслярів та українських кобзарів-бандуристів, іноземних співаків.