Вона зупинилася, щоби не сказати того, щó, на її думку, могло би мене образити.
— Кажи далі! — попросив я.
— Ні.
— Тоді я скажу. Йому не могло боліти те, що він мусив вважати мене своїм ворогом, бо ворога теж можна поважати. Але він думав, що я — брехун, підступний і нечесний чоловік. Правда ж?
— Це ти сказав, а не я.
— Я сподіваюся, що тепер він зрозумів свою помилку. І ще одне питання: щó буде з Раттлєром, убивцею Клекі-Петри?
— Його прив’язують до пáлі.
— Що? Зараз? І ти не кажеш мені цього? Чому від мене це приховують?
— Так хотів Віннету.
— Чому?
— Він думав, що твої очі не зможуть бачити цього, а вуха не зможуть чути.
— Можливо, він має рацію, але як одне, так і друге не заважатиме мені, якщо виконають моє побажання.
— Яке побажання?
— Спершу скажи, де відбуватиметься страта?
— Унизу, біля річки. Інчу Чуна відвів вас звідти, щоби ви не бачили цього.
— Але я хотів би бути при цьому. Які саме муки передбачені для Раттлєра?
— Усі без винятку, бо Раттлєр — найгірший із усіх блідолицих, які коли-небудь потрапляли до рук апачів. Він без жодної причини вбив нашого білого батька, вчителя Віннету, якого всі ми обожнювали. Тому для Раттлєра передбачені не лише звичайні муки, як для всіх полонених, але й усі, які ми знаємо.
— Цього не можна робити, це не гуманно!
— Але він заслужив це!
— І ти могла би бути при цьому і бачити це?
— Так.
— Ти, дівчина?
Її довгі вії опустилися. І вона замовкла, втупившись у землю. А потім подивилася на мене серйозно, з докором в очах.
— Тебе це дивує?
— Так. Жінки не повинні бачити такого.
— У вас так заведено?
— Так…
— Але ти помиляєшся.
— Ти вважаєш, що це неправильно? Тоді ти мала б знати наших жінок і дівчат краще за мене.
— Можливо, ти теж їх не знаєш. Коли ваші злочинці опиняються перед судом, інші люди можуть бути при цьому? Правда ж?
— Так.
— Ншо-чі чула, що в таких випадках буває більше глядачок, ніж глядачів. Хіба так повинно бути? Хіба варто жінкам задовольняти свою цікавість у таких місцях?
— Ні.
— А коли у вас карають злочинця, відрубують йому голову або вішають — хіба при цьому не присутні жінки?
— Так бувало раніше.
— А тепер їм це заборонено?
— Так.
— І чоловікам також?
— Так.
— Отже, це заборонено всім, але якби це було дозволено, жінки також могли б приходити. Жінки блідолицих не настільки вразливі, як ти думаєш! Вони дуже добре вміють витримувати муки, особливо муки інших — тварин або людей. Я не була у вас, але так розповідав Клекі-Петра. А потім Віннету подорожував найбільшими містами Заходу і, коли повернувся, розповів мені все, що бачив, — вона розповідала збуджено. — Хіба жінки не дивляться на двобої диких биків із людьми? Хіба вони не плескають від захоплення, коли ллється кров і жертва звивається від болю? Я — лише юна недосвідчена дівчина, яка належить до народу, що його ви називаєте «диким», але я можу розповісти тобі чимало про речі, які ваші жінки роблять, не відчуваючи найменшого страху, але я б не могла такого робити без огиди. Як-от: тисячі ніжних, вродливих і вишуканих білих жінок мучили своїх рабів, стояли з милими посмішками поряд, коли чорношкіру жінку забивали до смерті! А тут ми маємо справу зі злочинцем, з убивцею. Він повинен померти так, як на це заслужив. Я хочу бачити це, але ти засуджуєш моє бажання. Невже я не маю права спокійно спостерігати за смертю цього чоловіка? А якщо не маю такого права, то хто винен у тому, що червоношкірі мусили звикнути до такого? Невже не білі змушують нас відповідати насильством на їхню жорстокість?
— Білий суддя не винесе червоношкірому вирок смерті на пáлі.
— Суддя! Не ображайся, що я зараз скажу слово, яке так часто чула від Сема Гоукенса, — ґрінгорн! Ти не знаєш життя на Дикому Заході. Де ти хочеш знайти тут суддів — у тому сенсі, до якого ти звик? Суддею завжди є сильніший, і він судить слабшого. Ти б почув, щó відбувалося біля вогнищ блідолицих! Невже всі індіанці, які загинули від рук блідолицих, отримали швидку смерть від кулі чи ножа? Скількох із них замучили до смерті! Хоча вони просто захищали свої права! А тепер, коли в нас мають стратити злочинця і вбивцю, я повинна відводити очі тільки тому, що я дівчина? Так, колись ми були іншими. Але це ви навчили нас проливати кров, не змигнувши оком. Я піду подивитися на те, як убивця Клекі-Петри прийме своє покарання!