— Житло нам подобається, — відповів я. — І ми дуже дякуємо нашим червоношкірим братам за турботу. Ми прийшли, бо почули, що зараз має померти Раттлєр. Це правда?
— Так.
— Але я його не бачу!
— Він лежить у візку біля вбитого.
— Якою смертю він помре?
— Мученицькою.
— Це вже вирішено остаточно?
— Так.
— Але я дуже прошу тебе пом’якшити йому вирок. Моя релігія велить мені просити тебе за Раттлєра.
— Твоя релігія? Хіба вона і не його релігія також?
— Так.
— Хіба цей блідолиций діяв за законами свого Бога?
— На жаль, ні.
— Тож мій блідолиций брат не повинен виконувати заповіді задля нього. Ваша релігія забороняє смерть. Але Раттлєр убивав, тож заповіді цієї релігії його не стосуються.
— Я не можу керуватися тим, що робив цей чоловік. Я мушу виконувати свої обов’язки, не зважаючи на думки і вчинки інших людей. Тож іще раз прошу тебе дати цьому чоловікові швидку смерть!
— Те, що вирішено, слід виконати!
— По-іншому ніяк не можна?
— Ні.
— Отже, не існує можливості виконати моє прохання?
Віннету дуже серйозно подивився на землю.
— Існує, — сказав він після тривалих роздумів. — Але Віннету просив би свого білого брата не вдаватися до цього. Це дуже зашкодить йому в очах наших воїнів.
— Як саме?
— Воїни не зможуть поважати Вбивчу Руку так, як цього хотілося б Віннету.
— Цей спосіб вважається безчесним і вартим зневаги?
— Згідно з уявленнями червоношкірих — так.
— Розкажи мені про нього!
— Ти мав би просити нас подякувати тобі.
— О! Цього точно не зробить жоден чесний чоловік!
— Так. Але ми завдячуємо тобі життям. Якщо ти зробиш це, то Віннету та Інчу Чуна не мають права відмовити тобі.
— І як усе буде?
— Ми знову зберемося на раду і попросимо наших воїнів погодитися віддячитися тобі. Але тоді все, що ти зробив, утратить сенс. Хіба Раттлєр вартує такої жертви?
— Аж ніяк.
— Тепер мій брат чує, що Віннету чесний із ним. Віннету знає, які думки і почуття живуть у серці Вбивчої Руки, але для наших воїнів вони незбагненні. Чоловіка, який вимагає подяки, вони можуть лише зневажати. Хіба Вбивча Рука, який може стати найбільшим і найславетнішим воїном апачів, хоче сьогодні ж піти від нас геть, бо наші воїни плюватимуть йому вслід?
Мені було важко відповісти на це. Моє серце веліло мені наполягати на своєму проханні. Але мій розум, а точніше — моя гордість була проти. Віннету відчув роздвоєння моїх почуттів і сказав:
— Віннету поговорить зі своїм батьком Інчу Чуною. Нехай мій брат зачекає тут!
Він пішов.
— Не робіть дурниць, сер! — попросив Сем. — Ви не уявляєте, щó ставите на карту.
— Не так уже й багато!
— Багато! Це правда — червоношкірий зневажає кожного, хто привселюдно вимагає від нього подяки. Він робить те, чого від нього вимагають, але згодом не хоче більше знати того, хто висловив це прохання. Після такого нам справді вже сьогодні довелося б іти звідси геть і опинитися сам на сам із ворогами, з кайова. І не мені вам пояснювати, щó це означає.
Інчу Чуна і Віннету порадилися. Потім підійшли до нас, і вождь сказав:
— Якби Клекі-Петра не розповідав нам так багато про вашу віру, Інчу Чуна тепер вважав би тебе людиною, з якою немає про що розмовляти. Та зараз я можу зрозуміти твоє бажання. Але, на жаль, щодо інших, то все сáме так, як сказав мій син: наші воїни не зрозуміють цього і будуть зневажати тебе.
— Але тут ідеться не лише про мене, але й про Клекі-Петру, про якого ти говориш.
— Чому про нього?
— Він мав ту саму віру, яка змушує мене висловлювати своє прохання, і він помер із цією вірою. Його релігія наказувала йому пробачати ворога. Запевняю тебе, якби він був живий, то ніколи б не допустив, аби Раттлєр помер такою смертю.
— Ти так вважаєш?
— Так!
Він похитав головою.
— Що за люди ці християни! Або вони зіпсовані, і тоді їхня зіпсутість настільки велика, що її неможливо збагнути. Або ж вони добрі, і тоді їхня доброта не менш незбагненна!
Після цього Інчу Чуна та Віннету уважно подивилися одне одному в очі. Вони розуміли одне одного: між ними у цей момент відбулася розмова без жодного слова, самими лише поглядами. Потім Інчу Чуна знову звернувся до мене і спитав:
— Цей убивця був і твоїм ворогом?
— Так.
— Але ти пробачив його?
— Так.
— Тоді слухай, щó тобі скаже Інчу Чуна! Ми хочемо дізнатися, чи залишився у ньому ще хоча б слід чогось доброго. Якщо це так, то я спробую виконати твоє бажання без шкоди для тебе. Сидіть тут і чекайте, щó трапиться далі! Коли я махну тобі рукою, ти підійдеш до вбивці і накажеш йому просити у тебе пробачення. Якщо він зробить це, то помре швидко.