Кровні брати
Ми пішли туди, де мала бути могила. Я розпитував про методи будівництва та її висоту і попросив дати мені кілька томагавків. Потім ми зі Семом, Діком та Віллом пішли вниз по ріці до лісу, де знайшли відповідне дерево і за допомогою томагавків зробили хрест. Поки ми несли хрест до могили, поховальні урочистості вже розпочалися. Червоношкірі далі складали камені на майже готову могилу, співаючи свої химерні монотонні поховальні пісні, які діймали аж до серця. Одноманітна мелодія час від часу переривалася різкими скрикуваннями, які звучали несподівано, як грім на голову.
Під керівництвом вождя і його сина над зведенням могили працювала дюжина індіанців. Поміж ними і натовпом, який співав жалобних пісень, кружляла у повільному і дивовижному танці чудернацьки вбрана і обвішана різноманітними талісманами постать.
— Хто це? — запитав я. — Шаман?
— Так, — відповів Сем.
— Індіанські звичаї під час християнського поховання! Як вам таке, любий Семе? — продовжив я.
— Спокійно, сер! Жодної критики! Бо страшенно образите апачів.
— Але ця комедія мені огидна.
— Вони мають найкращі наміри. Ці люди вірять у Великого Духа, до якого пішов їхній померлий друг і вчитель. Вони проводять усі поховальні та прощальні церемонії згідно зі своїми звичаями, і все, що в цей час робить шаман, має лише символічне значення. Тож дайте їм спокійно робити свою справу! А вони своєю чергою не завадять нам поставити на могилі хрест.
І коли ми поклали хрест біля труни, Віннету запитав:
— Цей символ християнства буде розміщений на могилі?
— Так.
— Це правильно. Віннету і сам хотів попросити свого друга Вбивчу Руку зробити хрест, бо Клекі-Петра у своїй кімнаті мав його і молився перед ним. Тож цей символ його віри має бути й на могилі. На якому місці слід поставити його?
— Хрест має бути вгорі.
— Так, як над великими будинками, де християни моляться до свого Великого Духа? Я зроблю все, як ти кажеш. Сідайте і дивіться, чи ми все робитимемо правильно!
Через якийсь час усе було готове. Могилу виклали, на самій вершині встановили хрест і залишили отвір для труни, яка наразі ще стояла збоку, на землі.
У цей момент прийшла Ншо-чі. Вона ходила до пуебло, щоби принести дві глиняні миски, у які набрала річкової води. А потім підійшла до нас і поставила миски на труну. Незабаром я довідався, навіщо це.
Тепер усе було готове до поховання. Інчу Чуна дав знак, і жалобні пісні припинилися. Шаман сів на землю. Вождь підійшов до труни і почав виголошувати неквапливу і урочисту промову. Сем тихо перекладав мені її.
— Сонце вранці з’являється на сході, а ввечері сідає на заході, рік прокидається навесні, а взимку знову впадає у сплячку. Так само все відбувається з людьми. Хіба не так?
— Хуґ! — пролунало зусібіч.
— Людина сходить, як сонце, і знову заходить у могилу. Вона прокидається до життя, як весна, а потім, узимку, іде на спочинок. Але сонце після того, як увечері сідає, наступного ранку знову виходить на обрій, а після завершення зими знову настає весна. Хіба не так?
— Хуґ!
— Його віра не була нашою, а наша не була його вірою. Ми любили своїх друзів і ненавиділи ворогів. Але Клекі-Петра навчив нас, що ворогів також слід любити, бо й вони наші брати. Ми спершу не хотіли йому вірити. Але щоразу, коли ми слухалися його слів, це йшло нам на користь і приносило радість. Можливо, його віра таки є і нашою, просто ми не змогли збагнути цього так, як йому хотілося б. Ми стверджували, що наші душі вирушають до Країни вічного полювання, а він казав, що його душа отримає вічне блаженство. Але іноді мені здається, що Країна вічного полювання і є вічним блаженством. Хіба не так?
— Хуґ!
— Таким було його вчення. А тепер розкажу про його смерть. Вона напала на нього, як хижий звір на свою здобич. З’явилася раптово і несподівано. Він був здоровим і сильним, був серед нас. Він мав сісти на коня і їхати додому. Але тут у нього влучила куля вбивці. Нехай моїм братам і сестрам буде дозволено оплакувати це!
І знову зазвучав монотонний жалобний спів, який ставав усе голоснішим, аж поки не перейшов у виття. Через якийсь час вождь обірвав плач і продовжив:
— Ми помстилися за його смерть. Але душа вбивці втекла від жертви. Вона не зможе слугувати йому на тому світі, бо вона була боягузливою і не схотіла піти вслід за ним у смерть. Смердючого пса, якому належала ця душа, вбили дітлахи, і тепер його тіло плаває у ріці. Хіба не так?