— Вони були твоїми, і ми взяли їх тільки томý, що вважали тебе нашим ворогом. Але оскільки тепер ми знаємо, що ти наш друг, то забери їх назад. І немає за що дякувати. Щó ти робитимеш із цими предметами?
— Коли я піду звідси геть, то віднесу їх тим людям, яким вони належать.
— Де живуть ці люди?
— У Сент-Луїсі.
— Інчу Чуна чув про таке місто і навіть знає, де воно. Мій син бував там і розповідав мені про нього. Отже, ти хочеш податися від нас геть?
— Так. Хоча і не дуже скоро.
— Нам прикро через це. Ти став воїном нашого племені, і я навіть наділив тебе почестями та владою вождя апачів. Ми думали, що ти залишишся з нами назавжди, як Клекі-Петра.
— У мене трохи інша життєва ситуація, ніж у нього.
— Ти знаєш про це?
— Так. Він розповів мені все.
— Це означає, що він мав до тебе велику довіру, хоч і бачив уперше.
— Мабуть, через те, що ми народилися в одній країні.
— Не тільки через це. Він говорив з тобою навіть про свою смерть. Інчу Чуна не розумів його слів, бо не знає мови, якою вони були сказані. Але ти переклав їх для нас. На бажання Клекі-Петри ти став братом Віннету, а тепер хочеш піти від нас. Хіба це не суперечить одне одному?
— Ні. Брати не мусять постійно бути разом. Часто вони йдуть різними шляхами, якщо мають виконати різні завдання.
— Але ж потім вони знову зустрічаються?
— Так. І ви також побачите мене знову, бо моє серце приведе мене знову до вас.
— Моя душа рада чути це. Інчу Чуні справді прикро, що ти говориш про якесь інше завдання. Хіба ти не міг би бути щасливим у нас?
— Цього я не знаю, я ще занадто мало був тут із вами, щоби відповісти на таке запитання. Мабуть, це буде, як у тій історії з двома птахами, які сидять у тіні одного дерева. Один із цих птахів харчується плодами дерева і залишається на місці. А другому необхідна ще й інша їжа, тож він мусить полетіти геть.
— Але повір мені, що ми здатні дати тобі все, що тобі потрібно.
— Я не сумніваюся в цьому ні на мить. Але коли я говорю про їжу, то не маю на увазі харчі для тіла.
— Так, я знаю, що блідолиці постійно говорять про поживу для духу. Я дізнався про це від Клекі-Петри. Йому бракувало у нас цієї вашої поживи: тому він іноді бував сумним, хоч і приховував це від нас. Ти молодший, ніж був він у той час, коли прийшов до нас, тож тебе ще більше тягнутиме кудись далеко. Тому ти мусиш дати собі волю. Але ми просимо тебе повернутися. Можливо, після цього у твоїх потребах щось зміниться, і ти зможеш почуватися добре і серед нас. Але я хотів би запитати тебе, що ти робитимеш, коли повернешся назад до міста блідолицих.
— Цього я ще не можу сказати.
— Ти повернешся до людей, які прокладають стежку для вогняного коня?
— Ні!
— Це правильне рішення. Ти став братом червоношкірих і не можеш працювати разом із тими, хто хоче вкрасти нашу землю. Але там, куди ти їдеш, ти не зможеш жити з мисливства, як тут. Тобі потрібні будуть гроші, а Віннету казав, що ти бідний. Ти міг би отримати гроші, якби ми не напали на вас. Тому мій син попросив мене запропонувати тобі якесь відшкодування. Хочеш золота?
Після цього запитання він подивився на мене так суворо і так уважно, що я не зміг би відповісти ствердно. Він хотів випробувати мене.
— Золота? — запитав я. — Ви не забирали у мене золота, тож я не маю права вимагати його від вас.
Це була обережна відповідь, не ствердна, але і не заперечна. Я знав, що деякі індіанці знають місця, де можна знайти золото, але вони нізащо не покажуть його білому. Інчу Чуна, мабуть, також знає такі місця, і от тепер він питає мене, чи хочу я золота. Який білий міг би дати заперечну відповідь на таке запитання? Я ніколи не прагнув мати власності, яка не приносила би жодної користі. Але золото, на мою думку, було хорошим засобом для досягнення мети. У цьому була його вартість. Хоча навряд чи вождь апачів міг зрозуміти таку позицію.
— Ні, ми не вкрали у тебе жодного золота, — пояснив він. — Але через нас ти не отримав те, що мав би отримати, тому заслуговуєш на відшкодування. Кажу тобі, у горах лежить багато золота. Червоношкірі знають, де його шукати. Потрібно просто піти і принести його. Ти хочеш, аби Інчу Чуна приніс тобі золота?
Інший на моєму місці погодився би на таку пропозицію — і нічого б не отримав. Це я побачив у погляді Інчу Чуни. А тому відмовився.
— Дякую тобі. Коли багатство дістається без зусиль, воно не дає радості. Тільки те, що людина заробила важкою працею, має справжню вартість. Навіть якщо я бідний, то це зовсім не означає, що після повернення до білих я помру від голоду.