І тут його обличчя проясніло. Він подав мені руку і сказав тоном, у якому чулося значно більше тепла і щирості, ніж досі:
— Твої слова підтверджують те, що ми не помилилися в тобі. Золотий пил, за яким ганяються блідолиці, — це смертельний пил. Той, хто знаходить його, здебільшого гине через це. Ніколи не прагни здобути його, бо він знищить не лише твоє тіло, але й душу. Інчу Чуна хотів перевірити тебе. Золота він би тобі не дав, але ти можеш отримати гроші. Стільки, скільки заробив.
— Це неможливо.
— Інчу Чуна так хоче, отже, це можливо. Ми поїдемо туди, де ти не завершив свою роботу. Ти закінчиш її та отримаєш обіцяну тобі платню.
Я здивовано подивився на нього. Невже він жартує? Ні. Індіанські вожді так не жартують. Чи це знову випробування? І це було малоймовірно.
— Мій юний білий брат нічого не каже, — продовжив він. — Йому не подобається моя пропозиція?
— Навіть дуже подобається! Але я не можу повірити, що ти говориш серйозно.
— Чому ні?
— Я маю завершити те, за що ти покарав моїх білих товаришів смертю? Я маю зробити те, що ти так різко засуджував під час нашої першої зустрічі?
— Тоді ти діяв без дозволу тих, кому належить ця земля. Але тепер у тебе є такий дозвіл. У цьому полягає різниця. А моя пропозиція походить не від мене, а від мого сина Віннету. Він сказав, що нам не зашкодить, якщо ти завершиш свою роботу.
— Це не зовсім так. Залізницю побудують, білі обов’язково прийдуть сюди!
Він похмуро подивився поперед себе, а потім сказав:
— Твоя правда. Нам не вдасться зупинити їх і завадити їм грабувати нас знову і знову. Спершу вони висилають уперед такі невеличкі групи, якою була ваша. Їх ми можемо знищити. Але це нічого нам не дає, бо згодом вони приходять цілими юрмищами, і тоді ми змушені відступити, бо не можемо подолати їх. Але й ти не можеш нічим тут зарадити. Чи ти справді думаєш, що будівельники не прийдуть, якщо відмовишся завершити вимірювання своєї ділянки?
— Ні, я так не думаю. Ми можемо робити що завгодно, але залізниця проляже як заплановано.
— Тоді приймай мою пропозицію! Ти допоможеш собі і не зашкодиш нам. Так постановили Віннету та Інчу Чуна. Ми обоє поїдемо з тобою, а нас охоронятимуть тридцять воїнів. Цього буде достатньо, щоби гарантувати твою безпеку під час роботи і допомогти в разі потреби. А потім воїни відпровадять нас так далеко на Схід, аж поки ми не знайдемо надійні стежки і не зможемо поплисти до Сент-Луїса у великому каное блідолицих, із якого йде дим.
— Що я чую? Я все правильно зрозумів? Мій червоношкірий брат хоче поїхати на Схід?
— Так, із тобою, Віннету і Ншо-чі.
— Ншо-чі також поїде з нами?
— Моя донька також поїде. Вона хоче побачити великі міста блідолицих і бути там так довго, аж поки не стане такою, як білі жінки.
Мабуть, на моєму обличчі був не надто тямущий вираз, коли я почув це, бо він засміявся і сказав:
— Мій юний білий брат, здається, здивований. Можливо, він має щось проти того, щоби ми його супроводжували? Нехай скаже чесно!
— Проти? Як я можу! Навпаки, я страшенно тішуся з цього. У вашому супроводі я зможу безпечно дістатися на Схід. Вже хоча б через це я маю тішитися з цієї пропозиції. А до того ж зі мною будуть ті, кого я вже встиг полюбити.
— Хуґ! — задоволено вигукнув він. — Ти завершиш свою роботу, а потім ми поїдемо на Схід. Ншо-чі знайде там людей, у яких вона могла б жити і вчитися?
— Так. Я охоче подбаю про це. Але вождь апачів мусить зважити на те, що білі люди не такі гостинні, як червоношкірі.
— Інчу Чуна знає про це. Якщо блідолиці не приходять до нас як вороги, то вони отримують усе, що їм потрібно, і ми нічого не вимагаємо від них за це. Але якщо ми приходимо до них, то мусимо за все платити, та ще й удвічі більше, ніж платять за те саме білі. А потім ще й отримуємо все гіршої якості, ніж білі. Ншо-чі також доведеться за все платити.
— Це, на жаль, правда. Але нехай тебе це не турбує. Завдяки твоїй шляхетній пропозиції у мене буде достатньо грошей, і ви будете моїми гостями.
— Уфф! Уфф! Нехай мій юний білий брат не думає погано про Віннету та Інчу Чуну, вождів апачів! Я ж сказав тобі перед тим, що червоношкірі знають багато місць, де можна знайти золото. Є гори, у яких всередині заховані золоті жили, а у долинах цих гір під тоненьким шаром землі ховається золотий пил. Коли ми вирушимо у міста блідолицих, у нас не буде грошей, зате буде золото, стільки золота, що навіть за кожен ковток води зможемо заплатити. А якщо Ншо-чі хоче залишитися там на кілька років, то я мушу дати їй із собою більше золота, ніж їй буде потрібно на весь цей довгий час. Тільки негостинність білих змушує нас шукати золоті жили, більше вони нам ні до чого. Коли мій білий брат буде готовий вирушити в дорогу?