— Коли вам буде зручно.
— Тоді не будемо відкладати, бо надворі вже пізня осінь і незабаром прийде зима. Червоношкірому воїнові не потрібно довго готуватися навіть до тривалої подорожі, тож ми можемо вирушити вже завтра, якщо тобі це буде зручно.
— Я готовий. Нам слід лише вирішити, що треба взяти зі собою, скільки коней і…
— Це зробить Віннету, — перервав він мене. — Він уже про все подумав, і моєму білому братові немає чим журитися.
Ми вийшли з першого поверху будівлі і піднялися вище. Коли я збирався зайти до свого помешкання, то звідти вийшов Сем Гоукенс.
— Я маю розповісти вам дещо новеньке, сер, — радісно сказав він. — Ви здивуєтеся, дуже здивуєтеся, качка б мене копнула.
— З чого здивуюся?
— З того, що я розповім. Чи ви вже про все знаєте?
— Спершу скажіть, що маєте на увазі, любий Семе!
— Ми їдемо звідси!
— А, ви про це. Це я вже знаю.
— Вже знаєте? Я хотів вас утішити, але прийшов занадто пізно.
— Я щойно довідався про це від Інчу Чуни. А хто сказав вам?
— Віннету. Я зустрів його внизу, біля річки, де він обирав коней. Навіть Ншо-чі їде з нами. Це ви теж уже знаєте?
— Так.
— Що за дивна ідея? Вона збирається оселитися на Сході в якомусь пансіонаті. Але навіщо — я не розумію, якщо не для того…
Він зупинився посеред речення і подивився на мене багатозначним поглядом. А потім продовжив:
— Якщо не для того… якщо не для того… гм! Можливо, Ншо-чі стане вашою Кліуною-ай? Вам так не здається, любий мій Убивча Рука?
— Моєю Кліуною-ай, тобто моїм місяцем? Такі історії я залишу для вас, Семе. Навіщо мені місяць, який постійно меншає, аж поки зовсім не зникне? Мені ніколи не спаде на думку загубити свою перуку через індіанку.
— Вашу перуку? Це був не дуже вдалий жарт. Не задирайте носа! Насправді дуже добре, що моє кохання до цього місяця, який постійно меншає, виявилося нещасливим.
— Чому?
— Бо ж не міг би я залишити її тут, а мусив би взяти зі собою. А хто любить їздити по прерії з молодим місяцем? Нема злого, щоб на добре не вийшло. Тільки одне мене в цьому дратує.
— Щó?
— Гарна шкура. Якби я сам пошив із неї одяг, то мав би зараз чудовий мисливський одяг. А так не маю ні шкури, ні костюма.
Зруб Едварда Киртіса в Арізоні. Прибл. 1908 рік. Фото Едварда Киртіса. Бібліотека Конгресу США.
— На жаль! Можливо, ще випаде нагода вбити ведмедя. Тоді я знову подарую вам його шкуру.
— Ви — мені? Або я вам, любий пане! Не думайте, що ґрізлі так і бігають довкола, щоби дати заколоти себе першому-ліпшому ґрінгорнові. Тоді вам просто пощастило, це була випадковість, і не задирайте носа через це. Я би хотів, аби там, де ми працюємо, взагалі не з’являлися ніякі ведмеді. А взагалі, це чудова ідея — дати вам закінчити вимірювання. Хіба ні?
— Шляхетно, дуже шляхетно!
— Так! Завдяки цьому ви отримаєте свої гроші, а ми — свої. Можливо, я навіть вгадав, і ви отримаєте більше, ніж сподівалися! Принаймні я хотів би, щоби так воно і трапилося!
— Щó ви вгадали?
— Що ви отримаєте всі гроші!
— Не розумію вас.
— Але це ж дуже просто. Якщо роботу зроблено, за неї слід заплатити. Інших немає. Вони померли, отже, їхні частки виплатять вам.
— І не думайте такого, Семе! Вони ніколи не зроблять того, про що ви собі так хитро подумали.
— Усе можливо, усе! Вам тільки слід правильно повестися і вимагати всю частку собі. Врешті-решт, ви і зробили більшість роботи. Ви б хотіли, щоби так трапилося?
— Ні. Я і не подумаю виставляти себе на посміховисько, вимагаючи того, що я не заробив.
— Ґрінгорн, ви знову поводитеся, як ґрінгорн! Кажу вам, що ваша німецька скромність у цій країні зовсім недоречна. Я бажаю вам тільки добра, тому слухайте уважно, що скажу: навіть не думайте стати вестменом, бо з вас ніколи не буде вестмена! Тому вам слід подбати про інший шлях для себе, а для цього потрібні гроші, і ще раз гроші. Зараз, якщо поведетеся розумно, то зможете забезпечити себе на певний час дуже непоганою сумою. А якщо мене не послухаєтеся, то не бачити вам вашої частки, як своїх вух.
— Зачекайте з висновками. Я не для того переплив Міссісіпі, щоби стати вестменом, тож якщо з мене його й не вийде, то нарікати й оплакувати втрачені надії не буду. Погано буде тільки вам.