— Щó це таке? — запитав у цю мить Сем. — Ви нічого не чули?
— Це, напевно, кінь Убивчої Руки, — припустив Дік.
— Його самого немає. Цікаво, куди ж він подівся? Сподіваюся, він не наробить дурниць! — пробурмотів Гоукенс.
— Дурниць? Він? — запитав Вілл Паркер. — Він ще не зробив жодної дурниці і, мабуть, ніколи вже не зробить.
— Не думаю! Цей хлопець здатний потай пробратися до кайова, щоби зберегти життя цьому негіднику!
— Ні, він такого не зробить. Він радше задушить убивцю, ніж дасть йому втекти. Доля обох убитих надто сильно зачепила його. Це ти мусиш визнати.
— Можливо. Але я однаково не візьму його зі собою згодом, коли піду до кайова. Він мені не допоможе. Я хочу тільки порахувати їх і роздивитися місцевість, а там вирішимо, як саме нам напасти. Іноді він непогано справується як на ґрінгорна, але наблизитися до табору кайова, який так яскраво освітлений, — цього йому точно не вдасться. Червоношкірі знають, що ми приїдемо. Тож вони будуть обережні і прислухатимуться так уважно, що тільки старий вестмен зможе підкрастися непомітно.
Тут я підвівся з колін, швидко підійшов до нього і сказав:
— Ви помиляєтеся, любий Семе. Ви думали, що мене немає, але я тут. Отже, я таки вмію непомітно підкрастися, правда ж?
— Чорт забирай! — здивувався він. — Ви й справді тут? Вас було зовсім не видно!
— Це тільки доводить, що це вам бракує того, чого, на вашу думку, бракувало мені. До того ж тут є ще інші люди, про чию присутність ви не здогадуєтеся.
— Хто? Кого ви маєте на увазі?
— Підійдіть туди, до ожинового куща, і самі все побачите, любий Семе!
Він підвівся з місця і виконав моє прохання. Інші ж пішли вслід за ним.
— Ого! — вигукнув він. — Тут лежить індіанець! Як він сюди потрапив?
— Запитайте його самого!
— Але ж він мертвий!
— Ні, я просто оглушив його.
— Де? Невже прямо тут?
— Саме так! Він заховався в кущі ожини, а я його помітив. Коли він вибирався назовні, щоб утекти, я вдарив його. Ви навіть почули цей удар, бо запитали, що це таке, але вирішили, що це кінь.
— Чорт забирай, це правда. Отже, червоношкірий справді був тут, сидів у кущі і чув усе, про що ми говорили. Як добре, що ви знешкодили його! Зв’яжіть його і заткніть йому рота кляпом, качка б мене копнула! Але чому він не на тому боці, біля своїх? Що він тут шукав? Може, він прийшов сюди раніше, ніж ми?
— Семе, ви говорите такі речі, а інших називаєте ґрінгорнами? Він і справді був тут раніше за нас. Кайова знали, що ми прийдемо. Вони припустили, що ми переслідуватимемо Сантера і, рано чи пізно з’явимося тут. Вони хотіли зустріти нас і, щоби не проґавити момент, прислали сюди вартового, який мав повідомити їх. Але оскільки ми їхали занадто швидко або через те, що він тільки прийшов сюди, коли ми з’явилися, то ми застали його зненацька, і він змушений був сховатися в ожиновому кущі.
— Але ж він міг утекти до своїх!
— Мабуть, не встиг, бо ми могли побачити його і здогадатися, що кайова знають про нас і попереджені. Але може бути, що він від самого початку збирався залишитися тут і підслуховувати нас.
— Це дуже ймовірно, — сказав Сем. — Але як би воно там не було, сер, це просто щастя, що ви його впіймали. Тепер він змушений буде все нам розповісти.
— Не думаю, що він зізнається. Швидше за все мовчатиме.
— Можливо. Але нам і не потрібно витрачати на нього сили. Ми і так знаємо що до чого, а те, чого я ще не знаю, я довідаюся, бо зараз іду до кайова.
— І, мабуть, не повернетеся назад.
— Чому?
— Бо кайова візьмуть вас у полон. Ви ж самі казали, що при такому яскравому освітленні від їхніх вогнищ дуже складно підповзти до табору непомітно.
— Так, для вас. Але не для мене. Тому все буде так, як я й казав: я піду на розвідку, а ви залишитеся тут!
Він сказав це таким владним і безапеляційним тоном, що я не витримав:
— Сьогодні вас наче підмінили, Семе. Сподіваюся, що ви не збираєтеся віддавати нам наказів?
— Звичайно, збираюся!
— Послухайте, Семе, — пояснив я йому. — Усе це непорозуміння! Не перечу, ви були моїм першим учителем мудрощів Дикого Заходу. Але відтоді я просунувся далеко вперед, не кажучи вже про те, що навіть під час першої розвідки я вже зміг продемонструвати вам, що й новачок може застосувати свою голову як слід. А зараз Віннету відрядив мене на пошуки Сантера, мене, а не вас. Це я відповідаю за успіх усієї справи, і в разі невдачі докорятимуть мені. А тому вирішальними будуть моє рішення і моє слово.