— Не будьте смішним, сер! — зіронізував він. — Ви є і завжди залишитеся ґрінгорном, а я — досвідчений вестмен. З цим ви мусите погодитися, якщо не хочете бути невдячним. Усіма своїми розмовами ви не зміните мого рішення: я зараз же піду в розвідку, а ви залишитеся тут!
І він й справді пішов. Апачі ж бурчали на нього, і навіть Стоун роздратовано сказав:
— Він сьогодні зовсім не такий, як завжди. Говорить вам про невдячність! Це ми повинні бути вдячні вам, бо якби не ви, то нас давно вже не було б на світі. Хіба він колись урятував вам життя?
— Дайте йому спокій! — відповів я. — Він чудова людина, і якраз сьогоднішня поведінка свідчить на його користь. Він дуже злий через смерть Інчу Чуни і Ншо-чі, тому й так рветься вперед. Але збудження, у якому він зараз перебуває, може призвести до проблем, яких він у нормальному стані уникає. Залишайтеся тут, поки я не повернуся. І навіть якщо почуєте постріли, то нікуди не йдіть! Тільки в одному випадку прийдете мені на допомогу: якщо почуєте мій голос!
Я залишив свій карабін на землі і пішов. Сем також не взяв із собою свою Лідді. Я зауважив, як Гоукенс перейшов русло річки. Отже, він збирався підкрадатися до табору вже на протилежному березі. Я вважав, що це неправильно, і вирішив зробити інакше. Кайова знали, що нас слід шукати вище по ріці, і тому звертатимуть на це місце особливу увагу. Тож Гоукенс робив немудро, наближаючись саме з цього боку. Я ж вирішив підійти з протилежного.
Спершу я подався донизу вздовж нашого берега річки і зайшов так далеко, щоби мене не міг освітити вогонь із табору. Я дійшов аж до кінця лісу на протилежному березі. Унизу вогнища не розпалили, і за деревами полум’я не було видно. Таким чином тут було достатньо темно, щоби я міг непомітно спуститися до гирла річки, а потім знову піднятися вгору. Я перебував під захистом дерев і, лігши на землю, поповз уперед. Горіло вісім вогнищ. Їх було явно забагато, бо я нарахував усього сорок індіанців. Отже, вогнища мали тільки показати нам, де саме розташувалися індіанці.
Червоношкірі сиділи групами біля своїх багать під деревами і тримали зброю біля себе. Нам було б скрутно, якби ми необачно потрапили в цю пастку! Хоча вона була виставлена так невміло, що тільки вкрай неуважні люди могли б у неї вскочити. Коні червоношкірих паслися у прерії.
Я б радо підслухав одну з груп, а найкраще ту, в якій був їхній керівник, бо там точно говорили про те, що мене цікавило. Але як знайти того, хто є головним у цій групі? Мабуть, саме там мав бути й Сантер, — подумав я. Тож я пересувався від дерева до дерева, щоб знайти втікача.
Через якийсь час я таки побачив його. Він сидів разом із чотирма індіанцями, жоден із яких не мав на собі відзнак вождя. Але в цьому і не було потреби, бо за звичаями червоношкірих головним завжди вважається найстарший. На жаль, я не міг підібратися так близько, як хотів би, бо не було де заховатися. Тільки кілька дерев стояли поряд і відкидали хоч і ненадійну, але тінь, у якій можна було б причаїтися. Від восьми вогнищ кожне дерево відкидало відразу кілька тіней і півтіней, чиє мигтіння робило ліс якимсь химерним.
На щастя, червоношкірі говорили між собою доволі голосно: вони не вважали за потрібне критися. Ми мали не лише побачити їх, але й почути. Я підповз до згаданого дерева і причаївся у тіні. Група індіанців із Сантером була від мене на відстані приблизно дванадцяти кроків. Це було доволі необережно, бо мене могли помітити як індіанці з цієї групи, так і з інших. Тут я почув, що Сантер виголошує промову. Він розповідав про гору Наґґет і заохочував червоношкірих піти туди разом із ним, аби добути золото апачів.
— Мій білий брат точно знає місце, де можна знайти золото? — запитав найстарший із чотирьох індіанців.
— Ні. Але ми легко його знайдемо, бо апачі повернулися назад дуже швидко. Ми сподівалися, що встигнемо підслухати їх у сховку, але не встигли.
— Тоді пошуки марні. Можна ходити туди десять разів підряд і шукати, але нічого не знайдемо. Але оскільки наш білий брат зробив нам послугу тим, що убив найбільшого нашого ворога і його доньку, то ми також зробимо йому приємність і поїдемо разом із ним, аби допомогти у пошуках. Але перед тим потрібно ще упіймати твоїх переслідувачів і вбити Віннету.
— Віннету? Але ж він точно буде серед переслідувачів!
— Ні. Йому не можна відходити від мертвих, а біля нього залишиться і більшість його воїнів. Менша група, мабуть, поїхала вслід за тобою, і нею точно керуватиме Вбивча Рука, цей смердючий пес, який прострелив коліна нашому вождеві. Цю банду ми й візьмемо сьогодні в полон!