— Цього я мав би сподіватися від мого білого брата. Він не вважає слабкістю поступатися ворогові.
— Я не мав на увазі сáме це, — пояснив я. — Не йдеться про те, щоби поступатися. Я вже навіть думав про те, як ми захопимо їх усіх. Але вони не винні в тому, що тут трапилося, тож не повинні бути покарані за це.
— Вони взяли до себе вбивцю і прийдуть сюди, щоби напасти на нас. Хіба це не достатня причина, щоби поставитися до них нещадно?
— Ні, це не причина, в усякому разі не для мене. Мені дуже прикро, що мій брат Віннету збирається зробити помилку, яка стане причиною загибелі всіх індіанських племен.
— Яку сáме помилку має на увазі Вбивча Рука?
— Червоношкірі постійно винищують одне одного замість того, щоби протистояти спільному ворогові їхньої раси. Повір, я говорю щиро! Хто зазвичай хитріший і спритніший — червоношкірий чи блідолиций?
— Блідолиций. Я кажу так, бо це правда. Білі мають більше знань і вмінь, ніж ми. Вони майже в усьому мають перевагу перед нами.
— Це правда. Ми маємо перевагу перед вами. Але ти не який-небудь індіанець. Великий Дух дав тобі здібності, які рідко трапляються навіть серед білих, тому я й хотів би, щоби ти думав не так, як усі інші червоношкірі. Твоя думка гостра, а погляд сягає далеко, набагато далі, ніж думка й духовне око звичайного воїна. Ваші племена постійно викопують томагавки війни одне проти одного! Ти мусиш погодитися, що це повільне і жахливе самогубство червоношкірих. Інчу Чуну і Ншо-чі вбили не червоношкірі, а білі. Один із цих білих утік до кайова і переконав їх напасти на вас. Це достатньо вагома причина, щоби чекати на них тут і захищатися, але це не виправдовує бажання вигубити їх усіх, як скажених псів. Вони — сини твоєї раси, подумай про це!
Він слухав мене мовчки. Потім подав мені руку і сказав:
— Мій брат Чарлі — справжній друг червоношкірих, і він говорить правду, коли каже про самогубство. Я зроблю так, як він каже. Візьму кайова у полон, а потім відпущу і залишу тільки вбивцю.
— У полон? Це буде непросто, бо їх прийде більше, ніж нас. Хіба що твій план збігається з моїм.
— Який план?
— Заманити кайова у таке місце, де вони не зможуть захищатися.
— Так, це і є мій план.
— Мій також. Ти знаєш цю місцевість, і я хотів запитати тебе, чи тут є таке місце.
— Є одне таке, розташоване неподалік, це невеличка ущелина поміж гір, схожа на каньйон. Туди я і хочу заманити ворогів.
— Думаєш, це тобі вдасться?
— Так. І коли вони опиняться у цій ущелині, з обох боків оточеній прямовисними скелями, ми нападемо на них спереду і ззаду. Тоді вони змушені будуть здатися, якщо не захочуть, аби їх знищили без бою. Я подарую їм життя, мені буде достатньо, якщо в мої руки потрапить Сантер.
— Дякую тобі! Мій брат Віннету має відкрите серце для доброго слова. Можливо, він буде таким же милосердним і щодо інших.
— Що має на увазі мій брат Чарлі?
— Ти хотів присягтися, що мститимеш усім білим, а я хотів попросити тебе, не робити цього відразу, а зачекати аж до похорону. Чи можу я тепер довідатися про твоє рішення?
Він на мить опустив голову, а потім подивився мені в очі і показав на хижу, де лежали раніше тіла загиблих.
— Минулу ніч я провів біля мерців і боровся сам зі собою. Помста здавалася мені великою і сміливою ідеєю. Я хотів зібрати воїнів усіх червоношкірих племен і виступити проти білих. Мабуть, мене б перемогли. Та я переміг у битві зі самим собою цієї ночі.
— І ти відмовився від такої великої і сміливої ідеї?
— Так. Я запитав трьох людей, яких найбільше люблю. Двох мертвих і одного живого. Вони порадили мені відмовитися від цього плану, і я вирішив послухатися їхньої поради.
Я висловив запитання, але не словами, а самим лише поглядом. І він продовжив:
— Мій брат Чарлі знає, про кого я говорю? Я маю на увазі Клекі-Петру, Ншо-чі і тебе. Я питав подумки вас трьох і тричі отримав ту саму відповідь.
— Так, якби вони обоє ще жили і ти запитав їх, то вони точно сказали б те саме, що й я. Твій план був справді величним, і ти — єдина людина, яка могла б утілити його в життя, але…
— Нехай мій брат думає і говорить про мене скромніше, — перебив мене Віннету. — Якби якомусь червоношкірому вождеві справді вдалося об’єднати довкола себе воїнів усіх племен, то це трапилося б не враз, а протягом довгого і складного процесу, який тривав би ціле людське життя. А наприкінці такого життя уже було б занадто пізно починати боротьбу. Один, навіть дуже великий і знаменитий червоношкірий не зможе виконати цього завдання, а після його смерті бракуватиме наступника, здатного продовжити і завершити його справу.