Тож я ліг на землю і поповз у тому напрямку. Мені не потрібне було прикриття, бо вже стало темно, а червоношкірі порозташовувалися трохи осторонь того місця, до якого я хотів добратися. Мене могли зауважити, тільки якби хтось випадково перечепився об мене. На щастя, такого не трапилося, і я щасливо дістався до мети. Там лежали два камені — довгий і високий, а поряд іще один — нижчий. Тут точно не будуть шукати шпигуна. Тому я видерся з нижчого на вищий камінь і розпластався на ньому. Так я опинився на висоті приблизно двох метрів над землею і почувався у повній безпеці, бо не уявляв собі, що могло б змусити когось із червоношкірих вилізти сюди.
Індіанці нарешті поприв’язували своїх коней і теж полягали або посідали. Там, де, як мені здавалося, був вождь, далі півголосом віддавали накази, але я не розумів їх, бо не знав мови кайова. Після одного з наказів частина червоношкірих кудись пішла. Це вартові, які стали на свої пости. Я зауважив, що пости виставили тільки з боку галявини, а з боку лісу не було нікого, і це втішило мене, бо давало можливість згодом утекти, не наштовхнувшись на варту.
Ті, хто залишився у таборі, розмовляли між собою, і хоча голоси їхні були приглушені, я міг чути кожне слово. Але, на жаль, я не розумів їх. Як було б корисно довідатися, про що вони говорять! Саме тому згодом для мене було дуже важливо завжди вивчити мову людей, із якими я мав справу. Віннету знав шістнадцять індіанських діалектів, тож і в цьому він став мені чудовим учителем. Згодом зі мною більше не траплялося такого, що я проникав до чийогось табору і не розумів, про щó говорять між собою індіанці.
Приблизно через десять хвилин я почув якийсь звук, що долинув з боку одного з постів. Після цього пролунала відповідь, якої я так чекав:
— Це я, Сантер. А ви таки прийшли у долину?
— Так. Нехай мій білий брат пройде трохи далі. Він побачить червоношкірих воїнів!
Ці слова я зміг зрозуміти, бо зі Сантером вони говорили сумішшю англійської та своєї мов.
Він підійшов ближче. Тоді вождь покликав його до себе і сказав:
— Мій білий брат був відсутній значно довше, ніж ми домовлялися. Мабуть, у нього були на це вагомі причини.
— Вагоміші, ніж ви думаєте. Відколи ви тут?
— Менше, ніж той відрізок часу, на який блідолиці кажуть «півгодини».
— Вам слід було залишатися у прерії, тут небезпечно.
— Ми не залишилися там, бо тут краще поставити табір, а також томý, що тут ми не побачили жодної небезпеки. Інакше б ти б швидше повернувся і попередив нас.
— Насправді все навпаки. Мене не було так довго, бо тут ми перебуваємо у великій небезпеці і мені знадобилося більше часу, щоби розвідати всі деталі. Але тепер я знаю: десь тут є Вбивча Рука.
— Так я і думав. Мій брат бачив його?
— Так.
— Ми зловимо його і відвеземо до нашого вождя, якому він перебив ноги. Це гарантуватиме йому смерть на пáлі. Де він?
Це означало, що кайова не збиралися заманювати нас до свого пуебло, а таки вирішили, що ми повернемося до Віннету.
— Чи зможете ви зловити його, наразі не відомо, — сказав Сантер. — Вороги знають, що ми збираємося прийти. Можливо, вони навіть уже знають, що ми прийшли. Бо вони послали шпигуна нам назустріч.
— Уфф! Вони знають? — здивувався кайова. — Тоді ми не зможемо напасти на них зненацька.
— Не зможемо, — підтвердив Сантер.
— Це означатиме, що коли ми нападемо на них, то буде бій і кровопролиття, а що Віннету, що Вбивча Рука — кожен вартий десятьох воїнів.
— Я сподіваюся, що навіть попри це не трапиться відкритого бою і великого кровопролиття. Я знаю, як нам взяти гору над ними.
— Якщо знаєш, то скажи нам!
— Треба буде розумно скористатися з тієї пастки, яку вони розставили нам.
— Вони приготували нам пастку? Яку?
— Вони хочуть заманити нас у вузьку ущелину, де ми не зможемо боронитися, і там взяти нас у полон.
— Уфф! Мій білий брат Сантер упевнений у цьому?
— Так.
— Він знає цю ущелину?
— Я був там.
— Розкажи мені, як ти про все довідався!
— Я дуже ризикував, — почав свою розповідь Сантер. — Якби мене помітили, то я б помер страшною смертю. Тож я дуже радий, що мене не схопили. Але це тільки тому, що одного разу я вже був на Наґґет-Ціль і знаю місцевість, на якій стоять могили нагорі.