— І про щó вони розмовляли?
— Ні про що! Обоє білих супутників Убивчої Руки про щось перешіптувалися. Але коли я підкрався достатньо близько, щоби чути їх, то вони замовкли. Апачі мовчали, Вбивча Рука також. Я лежав просто за ним і майже міг торкнутися його рукою. Як би він розізлився, якби довідався про це!
Тут Сантер мав рацію. Я був злий, ще й як! Він лежав просто біля мене, навіть більше — я вхопив його за полу, та все ж він утік від мене! Це була поразка, страшна поразка! Якби мені вдалося втримати його, тепер я це знаю, все склалося б зовсім інакше. Можливо, від цього взагалі змінилося б усе моє життя. Життя людини може залежати від однієї-єдиної миті, від якогось, на перший погляд, несуттєвого вчинку, необережності чи випадковості. Але так лише здається, бо над кожною живою істотою стоїть Бог, і без його волі нічого не діється — сонце не сходить і метелики не перелітають із квітки на квітку.
Тож хоч був я страшенно лютий, мене тішила думка, що мені вдалося підслухати так багато, а Сантерові біля нас нічого довідатися не вдалося.
— Ти був так близько від цього пса? — здивувався кайова. — Кажи швидко… Вбивча Рука і далі на тому ж місці, де ти залишив його?
— Я сподіваюся на це.
— Ти сподіваєшся? Тож можливе і те, що його там уже немає? Я думав, що він збирається чекати на нас.
— Він і збирався. Але міг і передумати.
— З якої причини?
— Він знає, що за ним стежили.
— Уфф! Звідки він може про це довідатися?
— У цьому винна нещасна діра у землі, — пояснив Сантер. — Я збирався було поповзти геть і повернувся назад. І тут мені довелося перекласти всю вагу на руки, а права рука потрапила у діру в землі, і це спричинило шурхіт, який почув Убивча Рука. Він миттю озирнувся і, напевно, помітив мене, бо коли я підвівся на ноги і чкурнув геть, то він одразу ж кинувся за мною. Він мало не впіймав мене, бо вхопив за полу. Але я вирвався і різко повернув убік. І хоча він кричав мені, щоб я зупинився, бо він стрілятиме, я й не подумав повестися на таку дурницю. Навпаки — побіг ще глибше у ліс, де міг заховатися в темряві, а потім засів у надійному місці, щоби перечекати і втекти.
— І щó робили його люди?
— Мабуть, вони хотіли шукати мене, але він наказав їм залишатися на місці до його повернення і побіг за мною. Я ще кілька хвилин чув його кроки, а потім усе затихло.
— Можливо, він дійшов аж сюди і тепер сидить десь тут у засідці!
— Ні, це неможливо, він не міг бачити, куди я ішов, — заперечив Сантер. — Він точно повернувся до своїх. Коли я вичекав достатньо довго, то вийшов із лісу на відкритий простір, де міг пересуватися швидше. І тут мене побачила твоя варта.
Після цього запала мовчанка. Вождь червоношкірих довідався те, що мав довідатися, і тепер думав про це. Через якийсь час він сказав:
— Я почув від тебе, що все склалося зовсім не так, як ми сподівалися. Якби нам пощастило напасти на апачів зненацька, то вони потрапили б у наші руки живими чи мертвими, а нам би це не коштувало крові. Але тепер вони чекають на нас. Убивча Рука бачив тебе. Тож він знає, що їхній план провалився, і тепер вони будуть дуже обережними. Найкраще для нас буде піти звідси геть.
— Піти геть? — крикнув Сантер. — Як ти можеш казати таке? Ти боїшся цієї купки апачів?
— Мій білий брат не збирався мене образити, — сказав кайова з притиском. — Я не знаю страху. Але якщо я можу захопити свого ворога з кровопролиттям або без нього, то я обираю друге. Так робить кожен мудрий воїн.
— Ти думаєш, що ми можемо спіймати цих білих і апачів, якщо вдаватимемо, ніби відступили?
— Так. Вони підуть услід за нами.
— Це не обов’язково.
— Обов’язково. Віннету мусить помститися тобі, а він знає, що ти з нами. Тож він не зійде з нашого сліду. Ми зараз же зберемося і поїдемо до свого села, куди я вже відправив Сема Гоукенса.
— Зараз? Я не допущу цього. Щó скаже твій вождь, коли довідається, що ти відмовився від своєї переваги, що ти майже схопив Віннету, а потім усе кинув? Подумай про це!
Вождь не заперечив йому. Отже, це справило на нього враження. А Сантер помітив це і провадив далі:
— Тут ми маємо перевагу, якої не досягнемо, якщо втілюватимемо твій план. Нам не потрібно нічого робити, тільки загнати апачів самих у ту пастку, яку вони приготували нам.
— Уфф! Як нам це зробити?
— Ми нападемо окремо на кожну з груп, які підстерігають нас, і так вони не зможуть здійснити задуманого.