— Вони збираються прийти завтра вранці, але не лише з боку ущелини, а і звідси, щоби знищити вас.
— Уфф! Аби наважитися на це, їм довелося б спершу перемогти тебе і взагалі знати весь наш план.
— Вони його знають. Сантер був на горі, біля могил, і чув усе, що ти казав мені, коли ми обговорювали план.
Обличчя Віннету враз спотворилося від люті. Він нічого не відповів. Це мовчання переконливо демонструвало, наскільки він здивований. Потім він знову сів і попросив мене сісти поруч із ним.
— Якщо ти знаєш це, то, мабуть, підслуховував його так само, як він тебе, — сказав Віннету.
— Так.
— Тож усі наші плани зруйновані. Розкажи мені, щó трапилося!
Я розповів. Апачі стали довкола нас і уважно слухали кожне моє слово. Час від часу мою розповідь переривали їхні здивовані вигуки «Уфф». Але сам Віннету мовчав, аж поки я не завершив свою розповідь. А потім він запитав:
— І за таких обставин мій брат вирішив, що найкраще було б покинути пост?
— Так. Спершу я подумав про те, щоби залишитися, дати відсіч ворогам і захопити Сантера. Але це було б надто складно. Ми мусили б битися у цілковитій пітьмі приблизно проти тридцяти ворогів. Тому я поспішив сюди, щоби ми могли порадитися, як краще вчинити.
— То щó запропонує мій брат Чарлі?
— Тут важко щось запропонувати, поки ми не знаємо, що робитимуть кайова, коли не знайдуть нас на місці.
— Хіба обов’язково довідуватися про це? — запитав Віннету. — Хіба ми не можемо цього передбачити?
— Можемо, але передбачення і припущення ніколи не дають таких гарантій, як побачене на власні очі і почуте на власні вуха. Можна легко помилитися, — відповів я.
— Не в цьому випадку, — заперечив Віннету. — Кайова діятимуть за таких обставин якомога практичніше. І тут можливе лише одне.
— Вони поїдуть геть? У своє пуебло?
— Так. Якщо вони не знайдуть тебе на місці, то зрозуміють, що план Сантера провалився, і тоді вождь повернеться до своєї попередньої думки. Я переконаний, що вони відмовляться від ідеї напасти на нас тут.
— А ми? Тоді щó робитимемо ми? Поїдемо за ними, як вони і сподіваються?
— Краще буде випередити їх!
— Теж добре. Так ми зможемо прибути швидше за них і несподівано атакувати.
— Так. Це одна з можливостей. Але є ще краща ідея. Нам потрібен Сантер і Сем Гоукенс. Тому наш шлях веде до села Танґуа, де тримають у полоні нашого друга Гоукенса. Але ми не обов’язково маємо їхати тією ж дорогою, що й кайова.
— Мій брат Віннету знає, де розташоване село вождя Танґуа?
— Так. Це на річці Солт-Форк, північній притоці Ред-Рівер.
— Тобто на південний схід звідси?
— Так.
— Тобто нас очікуватимуть із північного заходу, а ми повинні спробувати прийти з протилежного боку.
— Я хочу сáме того. Мій брат Чарлі завжди думає так само, як Віннету. Ми прибудемо до села Танґуа, але не найкоротшим шляхом, яким поїдуть кайова, а в обхід, аби несподівано з’явитися з другого боку. Залишилося тільки вирішити, коли вирушаємо. Що про це думає Вбивча Рука?
— Ми можемо їхати негайно. Дорога далека, і що раніше ми вирушимо, то швидше доїдемо. Але я б не радив так робити.
— Чому ні?
— Бо ми не знаємо, коли вирушать кайова. А якщо ми поїдемо швидше за них, то вони можуть знайти наш слід і поїхати за нами. Тоді вони здогадаються про наші плани і зруйнують їх.
— Мій брат Чарлі знову сказав те, про що я подумав. Ми повинні зачекати тут, допоки вони не поїдуть геть. Тоді ми будемо певні, що вони нам не завадять. Але ми не можемо залишатися на ніч на цьому місці, бо не варто відкидати й можливості, що вони таки спробують напасти на нас.
— Тоді нам слід знайти місце, з якого нам буде видно вихід із ущелини.
— Я знаю таке місце. Нехай мої брати візьмуть за вуздечки своїх коней і йдуть услід за мною!
Ми привели коней, що паслися неподалік, і пішли за Віннету у прерію. На відстані кількох сотень кроків ми побачили невеликий гайок, у якому й зупинилися. Тут ми могли не турбуватися про те, що кайова знайдуть нас, якщо прийдуть ще цієї ночі. А вранці бачитимемо перед собою ущелину і зможемо спостерігати за всім, що там відбуватиметься.
Ця ніч була такою ж холодною, як і попередні. Тож я зачекав, поки вляжеться мій кінь, а потім притиснувся до нього, щоби він грів мене. Тварина лежала спокійно, ніби знала, яку послугу повинна зробити мені, і я до ранку прокинувся лише раз.