— Але нас також покарають разом із ним!
— Це дуже ймовірно. Але невже ви думаєте, що ми можемо уникнути цього, убивши Раттлєра? Ми разом працюємо, разом потрапимо в полон і уб’ють нас також усіх разом! Апачі вважають не лише його одного, а й усіх нас убивцями, тож відповідно й поставляться до нас, якщо ми потрапимо їм до рук.
— Навіть якщо ми позбудемося Раттлєра?
— Навіть тоді. Вони постріляють нас усіх, не питаючи, з нами він чи ні. А як ви взагалі збираєтеся позбутися його?
— Вигнати його геть.
— Про це ми також радилися і дійшли висновку, що, по-перше, ми не маємо права проганяти його, а навіть якби могли, то робити так нерозумно.
— Але ж, Семе, я вас не розумію! Якщо хтось мені не подобається, то я розлучаюся з ним. А тим більше — з убивцею! Невже ми мусимо терпіти біля себе такого нікчему, до того ж пияка, що може завдавати нам усе нових клопотів у майбутньому?
— Так, на жаль, повинні. Раттлєр — найманий працівник, так само, як я, Стоун чи Паркер, так само, як і ви. Тож звільнити його можуть лише ті люди, які наймали. Ми повинні дотримуватися законів.
— Дотримуватися законів! У ставленні до людини, яка день за днем ігнорує закони Божі і людські!
— Навіть коли так! Усе, що ви кажете, правда, але не можна робити помилок, виправдовуючи себе тим, що хтось інший скоїв злочин. Верховна справедливість повинна бути бездоганною. Тому всі ми, вестмени, які іноді зобов’язані вершити таку справедливість, повинні дбати про свою репутацію. Але навіть попри це, скажіть мені, будь ласка, що робитиме Раттлєр, якщо ми проженемо його?
— Це вже не моя справа!
— Це наша спільна справа! Бо в такому разі ми всі опинилися б у постійній небезпеці, адже він за всяку ціну намагатиметься помститися нам. Тож краще нехай залишиться тут і принаймні буде під контролем, аніж, вигнаний, скрадатиметься довкола і по одному відстрілюватиме нас. Мені здається, це важко заперечити.
Тут Сем кинув на мене багатозначний погляд, і я зрозумів його натяк, бо він показав очима на товаришів Раттлєра. Якби ми пішли проти нього, то це могло б призвести до конфлікту всередині табору. Тут я не міг не погодитися з ним, бо цим людям і справді не варто було довіряти. Тож я сказав:
— Так, після того, як ви пояснили мені все в таких категоріях, мушу погодитися, що треба залишити все як є. Але мене непокоять апачі, бо немає жодного сумніву в тому, що вони повернуться, щоби помститися.
— Вони точно прийдуть, і те, що вони не вимовили жодного слова погрози, тільки погіршує справу. Вони зробили все дуже мудро. Якби вони відразу ж помстилися, то справа торкалася б лише Раттлєра. Але вони вважають винними нас усіх, бо Раттлєр працює разом з нами, а вони вважають нас своїми ворогами через те, що ми міряємо землю і збираємося вкрасти її в них. Саме тому вони були такими стриманими і поїхали звідси геть, не доторкнувшись ні до кого й пальцем. Тим певніше, що вони повернуться і спробують схопити нас усіх. Якщо їм це вдасться, то на нас чекає страшна смерть, бо пошана, якою вони наділяли цього Клекі-Петру, вимагає подвійної, а то й потрійної помсти.
— І все через якогось пияка — тепер вони прийдуть, і цього разу їх буде значно більше.
— Точно! Наші дії залежать від того, коли вони прийдуть. У нас є час утекти, але ми змушені будемо покинути майже готову роботу.
— Цього хотілося б уникнути.
— Коли ви могли б завершити все, як думаєте?
— За п’ять днів.
— Гм! Як мені відомо, тут поблизу немає жодного табору апачів. Припускаю, що найближчі з них розташовані приблизно на відстані трьох днів їзди верхи. Якщо не помиляюся, то Інчу Чуна і Віннету дістануться до табору, де зможуть взяти підмогу, не раніше, ніж за чотири дні. А потім ще три дні повертатимуться сюди. Разом це сім днів. А оскільки ви вважаєте, що завершите роботу за п’ять днів, то ми могли б продовжити.
— А якщо ваші підрахунки хибні? Хіба не може бути так, що апачі залишать тіло в якомусь безпечному місці й повернуться, щоби з засідки напасти на нас. Також можливо, що вони зустрінуть своїх дорогою. Це навіть дуже ймовірно, що вони мають поблизу друзів, бо важко припустити, що двоє індіанців, до того ж вождів, так далеко від’їздять від табору без поважного супроводу. А оскільки настала пора полювання на бізонів, то можна припустити, що Інчу Чуна та Віннету належать до групи мисливців, яка перебуває неподалік і від якої вони відділилися, переслідуючи ведмедя. Якщо ми хочемо бути й справді обережними, то все це слід взяти до уваги й добре обмізкувати.