— Один, два, три долари, залежно від кількості сторінок, мені здається.
— Чудово! А скільки коштує шкіра бобра? Маєте хоча б приблизне уявлення? Якщо ви будете розставляти пастки на дичину, то заробите значно більше, ніж коли повчатимете своїх читачів, бо навіть якщо ви знайдете таких, то нічóго, крім дурниць, їх не навчите. Заробляти гроші! Тут, на Заході, це найпростіше, що можна робити. Тут гроші лежать на дорозі, у прерії, в лісах, поміж скелями, на дні річок. А яке жалюгідне життя чекає на вас із писанням книг! Замість цілющої джерельної води Заходу ви питимете чорнило і гризтимете старе гусяче перо замість того, щоби ласувати ведмежою лапою чи смаженою бізониною. Замість блакитного неба над вами буде потріскана крейда стелі, а спатимете ви замість м’якої зеленої трави на твердій дошці, від якої вас поперек ломитиме. Тут у вас є кінь, а там буде лише обшарпаний стілець між ногами. Тут під час дощу ви тішитеся цим Божим даром, а там, щойно з неба впаде найменша краплинка, відразу ж будете ховатися під червону або зелену парасолю. Тут ви — свіжий, вільний і радісний чоловік із рушницею в руках. А там будете згинатися над письмовим столом і розтратите силу свого тіла на тримання пера чи олівця, який… досить, я більше нічóго про це не скажу, бо мене це тільки дратує. Але якщо ви справді налаштувалися стати вчителем своїх учнів, то ви — найнещасніший у світі чоловік, качка б вас копнула!
Він страшенно розізлився. Його очі блищали, а щоки пашіли, навіть ніс розчервонівся, як це можна було побачити за густою бородою. Я припускав, що саме його так дратувало, але оскільки хотів почути це від нього самого, то ще підлив олії у вогонь.
— Але, любий Семе, я переконаний, що якби я справді здійснив свій намір, то саме вам це було б дуже приємно.
— Приємно? Мені? Я тримаюся від таких дурниць подалі! І щоб ви знали, терпіти не можу таких жартів!
— Це не жарт, я говорю серйозно.
— Серйозно? Щоб вас грім побив! Що значить серйозно? І чим я мав би тішитися?
— Собою!
— Собою?
— Так, собою самим, бо ж про вас також буде йтися в моїх книгах.
— Я — я? — пробурмотів він, і його очі стали ще більшими.
— Так, ви. Я ж писатиму і про вас.
— Про мене? Про те, що я роблю, що кажу?
— Саме так. Я розповідатиму про те, що пережив, а оскільки ви були поруч, то про вас теж писатиму.
У цю мить він пожбурив шматок м’яса, який смажив на вогні, вхопив рушницю, зірвався на рівні ноги, став переді мною у загрозливій позі і закричав:
— Я серйозно питаю вас у присутності всіх цих свідків, чи ви справді збираєтеся здійснити задумане?
— Справді.
— Тоді я вимагаю, щоби ви, не сходячи з цього місця, раз і назавжди урочисто пообіцяли мені не робити цього!
— Чому?
— Бо як ні, то зараз же вас застрелю зі своєї старенької Лідді, яку тримаю в руках. Отож, будете писати чи ні?
— Буду.
— Тоді я зараз вдарю! — закричав він і націлився вдарите мене прикладом.
— Уперед! — спокійно відповів я.
На кілька секунд приклад застиг у мене над головою. А потім Сем опустив руки, поклав зброю в траву, зажурено склав руки і заскиглив:
— Цей чоловік божевільний, зовсім божевільний, геть божевільний! Я відразу ж запідозрив це, коли він сказав, що збирається стати вчителем своїх читачів і писатиме книги. Але тепер я вже певен у цьому цілковито. Лише божевільний може так спокійно сидіти на місці, коли моя Лідді висить над ним. Щó тепер робити з цим чоловіком? Не думаю, що вдасться його вилікувати!
— Ніякого лікування не потрібно, любий Семе, — відповів я. — Мій розум цілком здоровий.
— Справді? Але чому ж ви не зробите того, що вимагаю від вас я? Чому ви не хочете поклястися, а вибираєте смерть?
— Дурниці! Сем Гоукенс мене не вб’є, це я знаю напевно.
— Он як? Ви це знаєте! І, на жаль, це правда. Я швидше вб’ю себе, ніж дозволю впасти хоча б волосині з вашої голови.
— А клястися я не буду. У нас обіцянка дорівнює клятві. А крім того, я не дозволю погрозами змушувати себе присягатися. Ідея з книгами не така вже й дурна, як вам здається. Ви просто нічого про це не знаєте, і я поясню вам усе, коли матимем більше часу.
— Дякую! — відмахнувся він, сів на своє місце і знову взявся до смаження м’яса. — Мені не потрібно пояснювати того, що неможливо пояснити. Вчитель своїх читачів! Заробляти гроші писанням книг! Смішно!
— Але подумайте про честь, Семе!
— Яку ще честь? — запитав він, різко повертаючись до мене обличчям.