Тепер Сем Гоукенс дійшов висновку, що настав час взятися повчителювати. І пояснив мені, як можна за слідом визначити, чи вершники їхали ступою, клусом чи галопом. Це було нескладно побачити й запам’ятати.
Через півгодини ми побачили ліс прямо перед собою, але коли під’їхали ближче, то виявилося, що він таки залишиться ліворуч, бо савана повертала. Дерева стояли так далеко одне від одного, що ціла група вершників могла легко проїхати поміж ними. Але апачі їхали трьома кіньми вряд, тож не могли проїхати через ліс. Зрозуміло, що вони мусили об’їжджати, і ми рушили вслід за ними, хоча могли б проїхати поміж деревами. Згодом, коли я вже «вивчився», мені, мабуть, не спало б на думку об’їжджати — я подався б через ліс навпростець: відразу ж за лісом я знову натрапив би на слід.
Ми їхали далі, а прерія тим часом звужувалася, перетворюючись на відкриту галявину з поодинокими кущами. Тут ми доїхали до місця, де апачі затрималися. Це було біля зарослів молодих дубів і буків. Ми обережно об’їхали це місце й наблизилися аж після того, як переконалися, що червоношкірих там давно вже немає. З одного боку зарослів трава була дуже прим’ята. Оглянувши місцевість, ми переконались, що тут апачі зійшли з коней і поклали тіло в траву. Потім вони пішли у зарослі, щоб нарізати там дубових палиць і почистити їх від дрібних гілочок. Рештки гілочок ми побачили на землі.
— Цікаво, щó ж вони зробили з цими палицями? — запитав Сем, подивившись на мене поглядом учителя.
— Вони спорудили ноші або сани для трупа, — невимушено відповів я.
— Звідки ви знаєте?
— Здогадався.
— Як?
— Бо я вже давно очікував чогось такого. Втримувати труп на коні — непросто. Тому я й думав, що на першій же зупинці апачі придумають собі якесь полегшення.
— Непогано придумано. Про таке теж пишуть у ваших книгах, сер?
— Не те, щоби там була точно описана така сама ситуація. Але все залежить від того, як читати: насправді можна багато що почерпнути з книг і потім застосувати за схожих обставин.
— Гм, дивно! Здається, той, хто писав це, й справді побував на Заході! Ваше припущення збігається з моїм. Тож переконаймося, чи правдиве воно!
— Мені здається, що вони зробили радше сани, ніж ноші.
— Чому?
— Щоби транспортувати труп на ношах, потрібні двоє коней, які їдуть поряд або ж один за одним. А в апачів є лише три, і двоє з них потрібні їм самим. А для санок досить однієї тварини.
— Правильно. Але сани залишають грубий слід, і це погано для вершника. До речі, мені здається, що апачі були тут учора ввечері. Незабаром ми дізнаємося, чи вони ночували тут, чи їхали й уночі.
— Я припускаю друге, бо в них є подвійна причина квапитися.
— Все правильно. Тож переконаймося.
Ми зійшли додолу й попростували, ведучи за собою своїх коней, по сліду. Тепер він був зовсім інакшим. Він і далі ділився на три смуги, але не такі, як раніше. Середню лінію утворювали сліди кінських копит, а по боках тягнулися широкі смуги від саней. Ці санки складалися, мабуть, із двох довгих вертикальних гілляк і численних дрібніших поперечин, до яких і було причеплене тіло.
— Отже, починаючи з цього місця, вони їхали один за одним, — припустив Сем. — І точно мали якусь причину на те, бо загалом тут достатньо простору, аби їхати поряд. Рушаймо далі!
Ми знову сіли на коней і поїхали уже клусом. Але я не переставав шукати причини, з якої апачі вирішили їхати один за одним. Я напружено думав і незабаром, здається, докопався до правди. Тому сказав товаришеві:
— Семе, подивіться уважно! Цей слід, мабуть, незабаром зміниться, але ми з вами не повинні зауважити цієї зміни.
— Що за зміна? — здивувався він.
— Вони зробили сани не лише для того, щоби полегшити собі завдання, а й для того, щоби непомітно розділитися.
— Що ви таке кажете? Розділитися? Таке їм у страшному сні не присниться! Ги-ги-ги! — засміявся він.
— Уві сні не присниться, але в реальності цілком можливо.
— Скажіть мені, як вам таке спало на думку? Мабуть, книги зовсім вас заплутали.
— У книгах такого немає, я сам додумався, хоча справді завдяки тому, що уважно читав книги і довго розмірковував про їхній зміст.
— І що?
— Досі ви були вчителем. Тож тепер я запитаю вас.
— І довідаєтеся чимало корисного. Я з нетерпінням чекаю запитань!