— Тоді, чорт забирай, це неможливо пояснити!
— Ого, Семе Гоукенсе! І це сказав мій друг, яким ви себе називаєте?
— Не дивуйтеся, що від такого у мене відвисає щелепа! Такий собі ґрінгорн, який ще не бачив, як росте трава і співають земляні блохи, приїздить на Захід і вже в першій розвідці примушує старого Сема Гоукенса паленіти від сорому, качка б мене копнула. Коли я був таким юним, як оце ви, я був у десять разів розумнішим за вас, але тепер, на старості, я в десять разів дурніший. Хіба це не сумно для вестмена, який має хоч краплю самоповаги?
— Не беріть близько до серця.
— Ого! Це мене таки зачіпає, ще й як! Мушу визнати, що ви маєте рацію. Але як таке трапилося?
— Про це я думав логічно. Робити правильні висновки — це дуже важливо.
— Цього я не розумію, це для мене занадто високі матерії.
— Отже, я міркував так: якщо індіанці їдуть один за одним, вони намагаються сховати свої сліди. Це ви розумієте?
— Так.
— Завдяки цьому правильному висновку я прийшов до правильної знахідки. Я можу сказати вам ще про один висновок, хочете послухати?
— Чому ж ні?
— Вас звати Гоукенс. І це означає яструб?
— Правильно.
— Слухайте далі: яструб ловить польових мишей. Це правда?
— Правда. А коли зловить, з’їдає.
— Отже, висновок такий: яструб їсть польових мишей, вас звати Гоукенс, отже, ви їсте польових мишей.
Сем відкрив рота, подивився на мене якусь мить мовчки, а потім вибухнув тирадою:
— Сер, ви хочете покепкувати з мене? Цього я вам не дозволю! Я не блазень, на спині якого можна показувати фокуси. Ви образили мене чортовим припущенням, що я їм польових мишей. За це я вимагаю від вас сатисфакції. Що ви скажете щодо двобою?
— Чудово!
— Отож. Ви маєте вищу освіту, правда?
— Так.
— Отже, ви можете брати участь у поєдинках. Я надішлю вам свого секунданта. Зрозуміли?
— Так. Але ви маєте вищу освіту?
— Ні.
— Тоді ви не можете брати участь у поєдинку зі мною, і я пришлю до вас мого терціанта чи квартанта. Зрозуміли?
— Ну от, якщо ви не знаєте правил поєдинку і навіть не чули про те, яке значення у поєдинках відводиться вашому секундантові і моєму терціантові чи квартантові, то ви не можете викликати мене. Але я хотів би дати вам сатисфакцію.
— Яку?
— Я подарую вам шкуру свого ведмедя.
Його очі знову зблиснули.
— Але ж вона потрібна вам самому!
— Ні. Я віддам її вам.
— Справді?
— Так.
— Боже мій! Це я візьму! Дякую, сер, дуже дякую! От інші будуть заздрі! Знаєте, щó я зроблю собі з неї?
— Що?
— Новий мисливський плащ, плащ зі шкіри ґрізлі. Оце тріумф! Я сам його пошию. Я — чудовий кравець мисливських плащів. Ви тільки подивіться ось на цей, як чудово я його підлатав!
І він вказав на допотопний мішок, у якому ходив. Він був так часто латаний, що накладені один на одного численні шматки шкіри стали грубими, немов дошка.
— Але, — додав він у пориві радісного благородства, — вуха, кігті та кутові зуби залишаться вам. Мені вони для плаща не потрібні, а ви завоювали ці ознаки перемоги, ризикуючи життям. Я зроблю вам із них підвіску. Я знаюся на таких речах і вмію їх робити справді добре. Хочете?
— Звичайно.
— Чудово, значить кожен отримає якусь радість. Ви — справді кмітливий хлопець. Даруєте своєму Сему Гоукенсу шкуру ґрізлі. Після цього можете спокійнісінько стверджувати, що я їм не лише польових мишей, а й щурів — тепер мій спокій уже ніщо не потривожить. А що стосується книжок — то я вже бачу, що не такі вони й погані, як мені здавалося раніше. З них дійсно можна багато чого навчитися. То ви справді напишете книгу?
— Можливо, і не одну.
— Про свої пригоди?
— Так.
— І про мене там також буде?
— Там буде тільки про моїх найближчих друзів, — кивнув я, — в такий спосіб я хочу поставити їм письмовий пам’ятник.
— Гм! Гм! Чудово! Поставити пам’ятник! Це звучить уже набагато краще, ніж учора. Здається, я вчора щось трохи недочув. Отже, і про мене?
— Тільки якщо ви не проти!
— Чуєте, сер, я хочу! Я навіть прошу вас написати і про мене.
— Гаразд, буде зроблено.
— Чудово! Але тоді ви мусите зробити мені одну послугу!
— Охоче. Яку саме?
— Ви розповідатимете у книгах про все, що ми пережили разом?
— Так.
— Тоді, будь ласка, не згадуйте про те, що я не помітив роздвоєння сліду сьогодні! Щоби Сем Гоукенс та й не знайшов такого! Мені буде соромно перед усіма читачами, які мають від вас учитися. Якщо ви будете такі ласкаві промовчати про це, то пишіть собі на здоров’я про мишей і щурів. Мені цілковито байдуже, що думають люди про мої харчі. Але якщо вони думатимуть про мене як про вестмена, який пропускає сліди індіанців, то це мене буде дуже муляти!