— Так не годиться, любий Семе! — зауважив я.
— Ні? Чому?
— Бо кожну постать я мушу описувати правдиво, такою, якою вона є насправді. Тоді краще вже я зовсім не писатиму про вас.
— Ні, ні, в жодному разі! Я дуже хочу в книгу! І навіть буде краще, якщо ви напишете правду. Якщо ви викриєте мої помилки, то для інших читачів, таких же дурних, як і я, це буде наука, попередження, повчальний приклад, качка б мене копнула! А оскільки я тепер знатиму, що про мене напишуть, то буду старатися з усіх сил більше не повторити такої помилки. Тож ми домовилися?
— Домовилися, — підтвердив я.
— Поїхали далі?
— Але за яким слідом? Тим, що відділився?
— Ні, ось цим.
— Так, це, мабуть, Віннету.
— Чому ви так думаєте?
— Той, хто поїхав далі з трупом, рухається повільніше, — пояснив я, — а той, хто відділився, поспішає вперед, аби скоріш зібрати воїнів. І це буде радше вождь.
— Так, це правда. Я теж так думаю. Вождь нас тепер не цікавить. Ми поїдемо слідом за його сином.
— Чому?
— Бо я хочу знати, чи він таки десь отаборився. Це для мене важливо. Отже, вперед, сер!
І ми поїхали клусом. Далі не відбувалося уже нічого цікавого. Навіть околиці, якими ми рухалися, були не надто мальовничими і придатними для опису. За годину до обіду Сем зупинився.
— Тепер достатньо, — сказав він. — Ми повертаємо. Віннету також їхав усю ніч без перепочинку. Це означає, що вони страшенно квапляться, а отже, ми можемо сподіватися їхнього нападу вже незабаром, навіть ще протягом тих п’яти днів, які вам залишилося працювати.
— Це було би погано!
— Не те слово. Якщо ми все кинемо і втечемо, робота зостанеться незавершеною. Але якщо ми залишимося, то на нас нападуть, і роботи все одно не закінчимо. Треба обговорити це з Бенкрофтом.
— Можливо, нам вдасться знайти вихід.
— Навіть не знаю який.
— Наприклад, якщо ми зараз заховаємося у безпечному місці, а потім, коли апачі підуть геть, завершимо роботу.
— Так, це можна, — сказав Сем сам до себе. — Побачимо, що скажуть на це інші. Ми повинні поквапитися, якщо хочемо потрапити до табору ще завидна.
У спілці з кайова
Поверталися ми тією ж дорогою, якою дісталися сюди. Ми не шкодували своїх коней, але, попри це, мій рудий був ще цілком свіжий, а новенька Мері також вдавала, ніби щойно вийшла зі стійла. За короткий проміжок часу ми подолали значну відстань і нарешті добралися до води, дали нашим коням попити і годину перепочити. Самі спішилися і полягали у м’яку траву.
Ми вже поговорили про все, що хотіли, тому тепер просто мовчки лежали. Я думав про Віннету і про ймовірний бій з ним та апачами, а Сем Гоукенс заплющив очі і… навіть заснув. Я помітив, що груди його рівномірно опускалися і підіймалися. Минулої ночі він спав небагато. Тож міг нарешті дозволити собі коротенький спочинок, бо я був насторожі, а протягом усієї дороги назад ми не зауважили нічого підозрілого.
І в цей момент мені довелося побачити приклад того, якими чутливими є люди і тварини на Дикому Заході. Мул зайшов далеко у кущі, аж його вже не було видно, і відгризав листки з гілок. А мій рудий кінь стояв поряд зі мною і пасся.
Але ось мул видав короткий і дивний, ніби застережливий, звук. І Сем одразу ж прокинувся і став на рівні ноги.
— Я спав, а Мері заіржала. Десь неподалік є людина або тварина. Де мій мул?
— Там, у кущах!
Ми продерлися крізь кущі і побачили Мері, яка сторожко визирала з-за гілок. Вона стригла вухами й розмахувала хвостом. Коли побачила нас, то заспокоїлася. Хвіст і вуха спинилися: ця тварина дійсно побувала у хороших руках, і Семові страшенно пощастило отримати її замість мустанга.
Коли ж ми, наслідуючи Мері, глянули поверх кущів, то побачили шістьох індіанців, які один за одним їхали нашим слідом з півночі. А ми сáме збиралися на північ. Попереду був невисокий, але кремезний чоловік: він схилив голову і не відводив погляду від сліду. Всі вони були у вузьких шкіряних штанях і темних вовняних сорочках. Озброєні рушницями, ножами і томагавками. їхні обличчя блищали від жиру. У кожного впоперек обличчя були намальовані синя і червона смуги.
Залізничні інженери з Дедвуда під час відпочинку у таборі. Південна Дакота, 1889 рік. Колекція Джона Ґребла з Бібліотеки Конгресу США.