— Тоді рушаймо, щоби ще зáвидна доїхати до табору!
Ми посідали на коней, які встигли відпочити, і помчали далі галопом. Тепер ми вже не витрачали часу на те, щоби відстежувати слід, а їхали навпростець.
Мушу зізнатися, що я не був захоплений поведінкою Сема і навіть злився на нього. Віннету і його батька разом із п’ятдесятьма воїнами хочуть заманити у пастку! Якщо це вдасться, то вони обоє і всі їхні воїни опиняться у дуже скрутному становищі. Як Гоукенс тільки міг таке запропонувати! Він же знав, як я ставлюся до Віннету, бо я сказав йому про це. Мало того, я знав, що й він сам ставиться до Віннету цілком добре.
Усі мої наміри дорогою до табору порозмовляти з Семом і відірвати його хоч на мить від кайова були марними. Я хотів переконати його відмовитися від свого плану так, аби не почули кайова, і запропонувати інший план. Але він, здається, здогадався про це і ні на мить не віддалявся від Бао. Це мене ще більше роздратувало. І того вечора, коли ми повернулися до табору, я був у неймовірно кепському настрої. Я зліз із коня, прив’язав його і ліг у траву, бо зрозумів, що наразі не матиму змоги поговорити із Семом. Він не реагував на мої жести і радісно розповідав мешканцям табору, як ми зустріли кайова і щó тепер буде. У таборі спершу злякалися появи індіанців, але потім страшенно зраділи, що це друзі і що тепер можна не боятися апачів. За таких обставин ми могли спокійно продовжити роботу під захистом двохсот кайова і не боятися нападу.
У таборі зустріли індіанців кайова гостинно, нагодували ведмежим м’ясом, ті поїли й поїхали до своїх. Вони збиралися мчати всю ніч, аби якомога швидше передати новину своїм. І аж тоді, коли вони поїхали геть, Сем підійшов до мене, ліг поруч і сказав своїм звичним зверхнім тоном:
— Сьогодні звечора у вас кепський вигляд, сер. Мабуть, щось негаразд, шлунок болить або якісь душевні травми мучать? Качка б мене копнула! Котре з припущень правильне? Мені здається, друге. Хіба не так?
— Так і є, — відповів я не надто привітно.
— Тож розморозьте своє серце і розкажіть мені, в чому річ. Я допоможу вам.
— Я був би дуже радий, якби ви могли, Семе, але дуже сумніваюся.
— Я можу. Будьте певні.
— Тоді скажіть мені, будь ласка, Семе, чи сподобався вам Віннету?
— Дуже сподобався. Вам, здається, також.
— А тепер ви хочете його знищити. Як я маю ставитися до цього?
— Знищити? Такого синові мого батька на думку не спадало.
— Але ж його візьмуть у полон!
— Це правда.
— І вб’ють!
— Не вірте у привидів, сер! Віннету подобається мені настільки, що я готовий ризикнути життям заради його порятунку.
— Тоді навіщо ви готуєте йому пастку?
— Аби захистити нас від нього і його апачів.
— А щó буде далі?
— Далі? Гм. Мені здається, що ви готові рятувати цього юного індіанця, сер?
— Я не лише готовий, а й неодмінно це зроблю! Якщо його схоплять, то я його визволю. А якщо проти нього застосують зброю, то я стану на його захист і буду за нього битися. Це я хочу вам сказати чесно і відверто.
— Он як?
— Так. Я пообіцяв це вмирущому, а така обіцянка для мене — те саме, що клятва.
— Це мене дуже тішить. Тут ми з вами однодумці.
— Але, — нетерпляче заперечив я. — Тоді поясніть мені, як це поєднується з вашими чудовими промовами і злими намірами?
— Он щó ви хотіли б знати. Ваш старий Сем Гоукенс зауважив, що дорогою ви хотіли поговорити з ним. Але не варто було цього робити. Бо це могло б зруйнувати весь мій чудовий план. Я зовсім не такий, яким здаюся, і думаю цілком не так, як говорю. Але не хочу, щоби кожен міг бачити мої карти. Качка б мене копнула! Та з вами можу бути відвертим. Ви разом із Діком Стоуном і Віллом Паркером допоможете мені. Отже, наскільки я знаю Інчу Чуну, то він не лише був на розвідці разом із Віннету, але й уже давно підготував своїх воїнів. І вони вже точно доволі наблизилися до нас. А оскільки він, як і Віннету, їхав усю ніч, то припускаю, що вони зустрінуться з рештою війська вже завтра вранці або, найпізніше, в обід. Інакше б він так не виснажував свого коня. А післязавтра ввечері він знову може бути тут. Тепер ви бачите, у якій ми всі перебуваємо небезпеці і як близько вона до нас. Отже, ми зробили дуже правильно, поїхавши слідом апачів! Я ніколи б не чекав їх назад так швидко, якби не те, про що довідався дорогою. І як добре, що ми зустріли кайова і довідалися від них про все! Вони приведуть сюди своїх двісті воїнів, і…
— Я попереджу Віннету про засідку кайова, — перебив я його.