— Заради Бога, не робіть цього! — перелякано вигукнув Сем. — Це тільки зашкодить, бо апачі втечуть, і, попри присутність кайова, ми й далі будемо в небезпеці. Ні, їх і справді треба схопити, щоби вони побачили, що опинилися на волосину від смерті. А потім, коли ми потайки визволимо їх, вони будуть нам вдячні і відмовляться від своєї помсти. Щонайбільше вимагатимуть від нас видати їм Раттлєра: а його мені не шкода. Щó скажете на це, ви, дратівливий джентльмене?
— Я цілком спокійний, любий Семе. Ви чудово все це придумали!
— Справді? І хоча Сем Гоукенс, як дехто каже, і їсть польових мишей, але в нього є свої добрі риси. Качка б мене копнула! Тож ви більше не ображаєтеся на мене?
— Ні, любий Семе!
— Тоді лягайте спати і добре виспіться! Завтра буде багато роботи. Я хочу розповісти про все це Стоунові і Паркеру, щоби вони також знали, що відбувається.
Хіба він не був добрим і милим, цей старий Сем Гоукенс? Зрештою, коли я кажу «старий», це не слід розуміти буквально. Йому було років сорок. Але густа борода, що вкривала все його обличчя, жахливий ніс, що стирчав з бороди, ніби оглядова вежа, і шкіряний плащ, пошитий ніби з дощок, робили його набагато старшим.
Тут варто сказати кілька слів про значення слова «старий». Воно вживається не лише на позначення віку, але й часто як ласкаве. «Стара добра шкіра» або «старий добрий друг» не конче мусять бути справді старими. Існує ще одне значення цього слова. Коли говорять «старий ледацюга», «старий буркотун», «старий злодюжка», то слово «старий» слугує для підсилення значення основного слова.
Саме в такому значенні і вживається слово «старий» на Дикому Заході. Один з найвідоміших мисливців прерії звався Вогняна Рука, а додане згодом «старий» мало би підсилювати влучність виразу. І до мого імені Вбивча Рука теж уже часто додавали це «старий».
Після того, як Сем пішов геть, я намагався заснути, але доволі довго це мені не вдавалося. Товариші у таборі були страшенно раді, що незабаром до нас приїдуть кайова, і так голосно обговорювали це, що заснути у такому гаморі було непросто. Мої власні думки також не давали мені спокою. Гоукенс так упевнено розповідав про свій план, що, здавалося, тут не може трапитися жодної невдачі. Але я мав певні сумніви. Ми збиралися визволити Віннету і його батька. Але щó станеться з рештою полонених апачів після визволення вождів? Вони залишаться у руках кайова? Це здавалося мені несправедливо. Але визволити велику кількість апачів силами чотирьох людей буде складно. Тим паче, що це має відбутися потай, аби на нас не впала підозра. І як апачі потраплять у руки кайова? Це питання також мене непокоїло. Бою точно не оминути, і слід було очікувати, що саме ті двоє, кого ми збираємося врятувати, битимуться найзавзятіше. А якщо вони не здадуться в полон, то кайова їх уб’ють. Цього не можна було допустити у жодному разі.
Я довго розмірковував про це все і перевертався з боку на бік, намагаючись знайти якийсь вихід. Але єдиною думкою, яка мене хоч трохи заспокоювала, була надія на те, що маленький хитрий Сем щось придумає. В усякому разі я вирішив стати на бік обох вождів і, якщо буде треба, прикрити їх своїм тілом. І тут я нарешті заснув.
Наступного ранку я з подвійним завзяттям взявся до роботи, бо ж учора мене не було. Раттлєр тримався від нас подалі. Він тинявся без діла, а його «вестмени» ставилися до нього так привітно, ніби нічого не трапилося. З цього я зробив висновок, що, якби між нами знову виник конфлікт, вони точно стануть на його бік. До вечора ми заміряли удвічі більшу ділянку, ніж зазвичай, навіть попри те, що місцевість була складнішою, ніж у попередні дні. Тож ми були втомлені і після вечері рано лягли спати. Табір пересунувся трохи далі.
Наступного дня ми також старанно працювали, аж поки в обід нам не завадили. Приїхали кайова. Їхні розвідники легко знайшли дорогу від нашого старого табору, у якому вони побували, до нового. Адже ми залишили дуже чіткі сліди.
Індіанці виглядали міцними і войовничими. Вони були на хороших конях і всі без винятку озброєні рушницями, ножами і томагавками. Я нарахував понад двісті чоловік. їхній вождь був високий, із суворим похмурим обличчям і очима хижого звіра, від яких не варто було сподіватися нічого хорошого. Його звали Танґуа, що й перекладалося як «вождь». Звідси слід було зробити висновок, що він незрівнянний як вождь. Коли я побачив його очі, то мені стало страшно за Інчу Чуну і Віннету, якщо вони потраплять йому до рук.
Він приїхав як наш друг і спільник, але поводився зовсім не по-дружньому. Його поведінка більше нагадувала приєднання тигра до леопарда на полюванні, причому тигр потай планує собі після полювання з’їсти спільника разом зі здобиччю. Вони разом із Бао були на чолі червоношкірого війська, але не зійшли з коней, щоби привітатися з нами, коли під’їхали, а Танґуа зробив владний жест рукою, і його воїни оточили нас. Потім він під’їхав до нашого повозу і зазирнув у плани. Те, що він побачив, зацікавило його, і він скочив з коня та заліз до повозу, щоб уважно роздивитися все, що було всередині.