— Ого! — сказав Сем Гоукенс, який стояв біля мене. — Здається, він вважає нас і нашу власність непоганою здобиччю ще до того, як сказав нам хоча б слово. Качка б мене копнула! Якщо він вважає, що Сем Гоукенс настільки дурний, щоби пускати лиса в курник, то помиляється. І я зараз йому це продемонструю.
— Обережніше, Семе, — попросив я. — Ці двісті червоношкірих мають над нами велику перевагу.
— Чисельністю так, але не розумом. Качка б мене копнула!
— Але вони оточили нас!
— Так, я бачу це. Чи ви думаєте, що я очей не маю? Здається, ми набули не надто надійних помічників. Те, що вони нас оточили, наводить на думку, що кайова збираються запхнути нас до кишені разом із апачами. А потім проковтнути. Але від цього у них заболить шлунок. Я вас запевняю. Ходімо зі мною до повозу, щоби ви почули, як Сем Гоукенс говорить із такими, як вони! Ми з цим Танґуа добре знайомі, і навіть якщо він ще не побачив мене, то все одно добре знає, що я тут. Тож його поведінка не лише обрáзлива для мене, але й підозріла у стосунку до нас усіх. Ви тільки погляньте на похмурі обличчя його воїнів! Я зараз їм покажу, хто такий Сем Гоукенс! Ходімо!
Ми взялися за зброю і підійшли до повозу, у якому сидів Танґуа. Я почувався доволі непевно. Сем попереджально запитав:
— Знаменитий вождь кайова зібрався через кілька хвилин вирушити до Країни вічного полювання?
Вождь, який сидів зігнутий спиною до нас, розвернувся і грубо відповів:
— Чому блідолиці заважають вождеві своїми дурними питаннями? Одного дня Танґуа стане правителем Країни вічного полювання, але ще мине чимало часу, поки він туди потрапить.
— Можливо, це трапиться вже через хвилину.
— Чому?
— Швидше зійди з повозу, і я тобі покажу! Але швидше!
— Танґуа залишиться тут.
— Гаразд, тоді він злетить у повітря!
Після цих слів Сем повернувся і вдав, ніби відходить. Тут вождь швидким стрибком вискочив із повозу на землю і схопив Сема за лікоть.
— Злетіти в повітря? Чому Сем Гоукенс говорить такі слова?
— Щоби застерегти тебе.
— Від чого?
— Від неминучої смерті, яка знайшла б тебе, якби ти ще кілька хвилин залишився там, угорі.
— Уфф! Смерть сидить там, у повозі? Покажи нам її!
— Може, і покажу, але згодом. Твої розвідники не сказали тобі, навіщо ми тут?
— Танґуа дізнався це від них. Ви хочете збудувати шлях для вогняного коня блідолицих.
— Правильно! Така дорога проходить через річки, прірви і гори, які ми підриваємо, щоби зробити прохід. Я думав, ти знаєш про це.
— Вождь знає, але що це має спільного зі загрозою смерті для нього?
— Набагато більше, ніж ти думаєш. Можливо, ти чув, як сáме ми підриваємо гори, які опиняються на шляху нашого вогняного коня? Не звичайним же порохом, який ви використовуєте для своїх рушниць?
— Ні. Блідолиці винайшли щось нове, і воно дозволяє їм підривати цілі гори.
— Це правда. І цей винахід лежить тут, у нашому повозі. І хоч він добре запакований, але той, хто не знає, як сáме треба до нього торкатися, пропав, щойно він зробить необережний рух, бо його розірве на дрібні шматки.
— Уфф! Уфф! — злякано вигукнув вождь. — Танґуа був близько від цього пакунку?
— Так близько, що якби ти мене не послухав, то вже був би у Країні вічного полювання. І щó б тоді від тебе залишилося? Ні ліків, ані скальпа, нічого, тільки дрібні шматочки плоті і кісток! І як у такому вигляді ти зміг би стати володарем Країни вічного полювання? Твої останки рознесли б по небу копита коней предків.
Індіанця, який прибуде до Країни вічного полювання без скальпа і ліків, померлі герої зустрінуть зневажливо. Тож йому доведеться ховатися, поки решта втішатиметься усіма індіанськими благами. Так вчить релігія червоношкірих. Тож прибути туди у вигляді окремих дрібних шматочків — це справжнє нещастя! Навіть крізь темну фарбу на обличчі було помітно, як зблід від страху вождь.
— Уфф! — крикнув він. — Як добре, що ти вчасно попередив про це Танґуа! Але він мусить тобі дорікнути. Чому ви зберігаєте цей винахід у повозі разом із іншими корисними речами?