— А де нам зберігати ці пакунки? Класти на землю, де вони зіпсуються від дощу, а від кожного необережного доторку може трапитися страшне нещастя? Я кажу тобі, що навіть у повозі це дуже небезпечно. Якщо такий пакунок розірветься, то все довкола злетить у повітря.
— І люди?
— Звичайно ж. І люди, і тварини на відстані ста кінських кроків.
— Тоді вождь мусить заборонити своїм воїнам наближатися до небезпечного повозу.
— Зроби це, будь ласка. Я прошу тебе про це, щоби ми не загинули всі разом через чиюсь необачність. Ти ж бачиш, як я турбуюся про вас, бо думаю, що воїни кайова — наші друзі. Але, здається, я помилився. Коли зустрічаються друзі, вони вітаються і викурюють разом люльку миру. А ти сьогодні не збираєшся цього робити?
— Ти ж уже викурив люльку з моїм розвідником Бао!
— Тільки я і білий воїн, який стоїть поруч зі мною, а всі решта — ні. Якщо ти не збираєшся вітатися і з усіма іншими, то я мушу підозрювати, що твоя дружба з нами нещира.
Якусь мить Танґуа ще дивився вперед, а потім спробував знайти якесь виправдання.
— Ми їдемо на війну, тож кіннікіннік миру не взяли зі собою.
Але Сем не дав себе надурити.
— Вуста вождя кайова вимовляють слова, з якими я не можу погодитися, — сказав він. — Я бачу мішечок із кіннікінніком у тебе на поясі, і він, здається, повний. Але нам він не потрібен, бо в нас є свій тютюн. Крім того, нема потреби всім курити люльку миру. Досить, що ти закуриш за себе і своїх воїнів, а я — за себе і всіх присутніх тут білих. Тоді всі ми будемо пов’язані дружбою.
— Навіщо нам із тобою курити, ми ж і так уже брати? Нехай Сем Гоукенс вважає, що ми вже викурили люльку миру за всіх.
— Як собі хочеш! Але тоді ми робитимемо те, що нам заманеться, і ти не отримаєш апачів.
— Ти хочеш їх попередити? — запитав Танґуа, і його очі небезпечно зблиснули.
— Ні, таке мені не спадає на думку, бо вони наші вороги і хочуть нас убити. Але я не скажу тобі, як саме ти можеш схопити їх.
— Для цього ти не потрібен Танґуа. Це він і сам знає.
— Справді? Хіба тобі відомо, коли і звідки вони з’являться і де ви можете зустріти їх?
— Вождь довідається про це, бо відрядить їм назустріч розвідників.
— Цього ти не зробиш, бо ти досить розумний: знаєш, що апачі побачать сліди твоїх розвідників і приготуються до бою. Вони робитимуть кожен наступний крок украй обережно, і тепер запитай себе сам, чи зможеш ти взяти їх у полон, якщо, згідно з моїм теперішнім планом, вони мають прибути сюди неготовими. Качка б мене копнула!
Ці аргументи були почуті. Після коротких роздумів Танґуа сказав:
— Танґуа поговорить зі своїми воїнами.
Після цього він пішов від нас до Бао, а потім покликав іще кількох індіанців, і ми бачили, як вони радилися.
— Тим, що він спершу хоче поговорити з цими воїнами, він підтверджує, що не мав стосовно нас жодних добрих намірів, — повернувшись, мовив Сем.
— Це погано про нього свідчить, бо ви — його друг і не зробили йому нічого поганого, — сказав я.
Але Сем відповів мені зверхньо.
— Друг? Що ви називаєте дружбою в цих кайова? Вони злодії і живуть лише з грабунку. Можна бути їхнім другом тільки доти, доки вони не надумають у тебе щось забрати. А тут у нас повіз, повний харчів та інших корисних речей, які мають велику цінність для червоношкірих. Про це йому сказали розвідники, і відтоді стало ясно, що нас пограбують.
— І що тепер?
— Тепер? Тепер ми врятовані.
— Якби це було так, я би дуже зрадів.
— Я думаю, що так воно і є. Я знаю цих людей. Це була блискуча ідея сказати вождеві, що в нас у повозі динаміт. Качка б мене копнула! Бо він вважав усе, що побачив у повозі, своєю гарантованою здобиччю. Його першим кроком було роздивитися все це. Тепер я певен, що жоден червоношкірий не наважиться торкнутися речей у повозі. Я навіть сподіваюся, що цей страх ще стане нам у пригоді. Я носитиму зі собою банку сардин, аби в разі чого сказати їм, що це бомба. І ви тримайте при собі бляшанку, у якій зберігаєте папери, а якщо виникне потреба, то скористайтеся моєю ідеєю.
— Чудово! Сподіваємося, що ця хитрість допоможе. А щó думаєте про люльку миру?
— Здається, вони й не збиралися її курити. Мабуть, так було домовлено. Але сподіваюся, що тепер вони передумають. Мої аргументи переконали вождя і мали б переконати всіх інших. Але навіть якщо все буде гаразд, ми не можемо їм довіряти.
— Ось бачите, Семе, я частково таки мав рацію позавчора. Ви хотіли втілити свій план за допомогою кайова, але це призвело тільки до того, що ми опинилися під їхньою владою. Тепер мені цікаво, чим усе закінчиться!