— Так. Ваше слово — це для мене надійна обіцянка, бо я переконаний, що коли ви даєте слово, то потім докладаєте всіх зусиль, аби дотримати його.
— Гаразд. Тоді робіть спокійно свою роботу і будьте певні, що справа і без вас вирішиться так само, як і тоді, коли би ви пхали всюди свого носа!
Я мусив послухатися, бо мені було дуже важливо завершити наші вимірювання ще до того, як прийдуть апачі. Тож ми з подвійною ретельністю взялися до своєї ділянки і просувалися вперед дуже швидко, навіть Бенкрофт та троє інших землемірів докладали максимум зусиль: вони стали такими старанними після того, як я ще раз докладно пояснив їм ситуацію. Якщо ми працюватимемо не на повну силу, то апачі з’являться ще до того, як ми закінчимо вимірювання, і це загрожує нам прикрими наслідками, незалежно від того, хто нападе першим — апачі чи кайова. А якщо все зробимо ще до сутички, то зможемо зникнути з поля бою разом із цінними вимірювальними пристроями і мапами. Я пояснив усе це людям, і вони працювали з такою старанністю і витривалістю, якої раніше в них не спостерігав. Отож я досягнув своєї мети. Але сам не збирався втікати. Мене непокоїла доля Віннету. Інші можуть робити, що вважають за потрібне, але я не зрушу з місця, допоки не переконаюся, що йому вже не загрожує небезпека.
Моя робота складалася з таких етапів: спершу я мав міряти, потім записувати показники у книгу, а далі робити креслення. Усі креслення я виготовляв у двох примірниках, один з яких отримував головний інженер, наш керівник, а другий я потайки залишав собі про всяк випадок. Наше становище було таким небезпечним, що жодна обережність не була зайвою.
Як я і передбачав, нарада затяглася аж до вечора і завершилася саме тоді, коли темрява змусила нас припинити роботу. Кайова були у чудовому настрої, бо Сем необережно, а можливо, навпаки — дуже розумно і завбачливо віддав індіанцям усі залишки бренді. Йому не спало на думку спитати на це дозволу Бенкрофта. Довкола табору палало кілька вогнищ, біля яких сиділи і їли червоношкірі. Поряд паслися коні, а далі, у темряві, Танґуа виставив вартових.
Я сів біля Сема та його нерозлучних друзів Стоуна і Паркера, щоби з’їсти свою вечерю. Наш табір видавався мені, новачкові на Дикому Заході, дуже незвичним. Це була доволі войовнича картина. Коли я роздивлявся одне за одним індіанські обличчя, то не побачив жодного, здатного на співчуття до ворога. Нашого бренді вистачило лише на те, щоби кожен отримав по п’ять чи шість ковтків. Тож я не побачив жодного п’яного, але оскільки індіанці вкрай рідко пили вогняну воду, то вона подіяла на них і викликала загальне піднесення. Індіанці були набагато жвавішими, ніж зазвичай, їхні рухи були різкішими, а розмовляли вони голосніше.
Я запитав Сема, до чого домовилися на нараді.
— Можете бути задоволеним, — сказав він. — З обома вашими друзями нічого не трапиться.
— А якщо вони боронитимуться? — сказав я.
— До цього не дійде. На них нападуть і зв’яжуть ще до того, як вони щось запідозрять.
— Справді? А як ви збираєтеся виконати це, Семе?
— Дуже просто. Звідки приїдуть апачі, відомо. Мабуть, ви також можете здогадатися, сер?
— Так. Вони спершу приїдуть туди, де вони нас зустріли, а вже звідти шукатимуть далі наших слідів.
— Правильно! Ви справді не настільки дурний, як це здається, коли дивишся на ваше обличчя. Отже, нам відомо перше, що треба знати, тобто напрямок, звідки їх чекати. Другим за важливістю є час, коли вони приїдуть.
— Це неможливо визначити точно, а тільки приблизно.
— Той, у кого варить голова, може здогадуватися. Хоча нам не достатньо самих лише здогадів. Хто у нашому становищі покладається на здогади, той може поплатитися за це життям.
— Але точний напрямок ми можемо дізнатися, тільки якщо вишлемо розвідників, а саме цього ви хотіли уникнути, любий Семе. Це ж ви висловили думку, що сліди розвідників нас видадуть.
— Червоношкірих розвідників: запам’ятайте це добре, червоношкірих, сер! Апачі знають, що ми тут, тому якщо зустрінуть сліди білих людей, це не викличе їхньої недовіри. Інша річ, якби вони побачили сліди червоношкірих. Це стало би для них попередженням, і вони поводилися б значно обережніше. Оскільки ви дуже розумний, то можете здогадатися, що вони собі подумають.
— Що десь поблизу є кайова!
— Ви вгадали! Якби я не беріг так сильно свою стару перуку, то зараз би висловив вам свою повагу, знявши перед вами капелюха. Тож уявіть собі, що так я і зробив!
— Дякую, Семе! Сподіваюся, що заслужу на таку повагу. Але кажіть далі! Отже, ви думаєте, що ми повинні вислати не червоношкірих, а білих розвідників?