Сем мав рацію. Говорити й будувати подальші плани в ту мить не було потреби. Ми не могли б зробити більше нічого, хіба чекати на подальші події.
Ніч видалася дуже неспокійною. Здійнявся вітер і ставав усе сильнішим, схожим на бурю. А вранці стало так холодно, як рідко буває у цих місцях. Ми перебували приблизно на тій широті, що й Дамаск, але нас розбудив холод. Сем Гоукенс подивився на небо і сказав:
— Сьогодні, здається, трапиться виняткова для цих місць подія — дощ. І це чудово для нашого плану.
— Чому? — запитав я.
— Не можете самі здогадатися? Ви тільки подивіться, яка притоптана трава! Коли сюди прибудуть апачі, вони відразу зауважать, що тут побувало значно більше людей і тварин, ніж є в нашому таборі. Без дощу ці сліди в таборі збережуться ще три-чотири дні, а після дощу трава відразу ж випростається. А ми з червоношкірими поквапимося звідси подалі.
— Аби знайти місце для нападу?
— Так. Взагалі можна було б залишити кайова тут і потім повернутися по них, але що швидше вони підуть геть, то швидше зникнуть і сліди. А ви зможете наразі спокійно працювати.
Сем сказав Танґуа про свої плани, і той погодився. А через якийсь час Сем уже подався геть разом із обома своїми друзями та індіанцями. До слова, місце, яке мав знайти Сем, мусило бути на території нашого вимірювання, щоб апачі нічого не запідозрили. Ми поволі просувалися вперед з нашою роботою. А в обід справдилося передбачення Сема: пішов дощ, і то такий, як буває лише в цих місцях, коли тут узагалі йде дощ. Здавалося, наче з неба на землю вилилося ціле озеро.
У сам розпал зливи повернулися Сем із Діком та Віллом. Ми не бачили їх, аж поки вони не наблизилися на відстань дванадцяти чи п’ятнадцяти кроків, — таким сильним був дощ. Вони знайшли відповідне місце. Паркер і Стоун мали показати його нам. А Гоукенс запасся провіантом і пішов на свій розвідницький пост. Він вирішив податися на завдання пішки, бо йому здавалося, що так буде краще, ніж верхи на мулі. Коли ж він зник за стіною дощу, то в мене з’явилося відчуття, що вирішальний момент наближається до нас семимильними кроками.
Дощ ущух так раптово, як і почався. Небесні шлюзи враз зачинилися, і сонце яскраво засвітило на нас із неба — як учора чи позавчора. Можна було знову взятися до перерваної роботи.
Ми працювали на середнього розміру рівнині посеред савани, подекуди порослій чагарями і з трьох боків оточеній лісом. Це була дуже зручна ділянка, і ми швидко посувалися вперед. Я також зауважив, що Сем Гоукенс того ранку дуже правильно передбачив дію дощу: кайова проїхали перед нами цією ж стежкою, але у траві не видно було жодного сліду від кінських копит. Якщо апачі йдуть за нами, вони нізащо не здогадаються, що з нами супровід із двохсот воїнів.
Коли стемніло і ми зупинили свою роботу, Стоун і Паркер сказали нам, що місце майбутньої сутички неподалік. Я охоче побачив би його на власні очі, але вже було надто пізно.
Наступного ранку ми дійшли до озера, на дні якого завжди залишалася вода, навіть тоді, коли пересихав потічок, що впадав у нього. Але тепер, після вчорашнього дощу, озеро було повне по вінця. Сюди вела вузька долина, праворуч і ліворуч оточена деревами і кущами. У воду заходив зарослий чагарями півострів. Цей півострів, майже круглої форми, був вузенький там, де сполучався із землею, і поволі розширювався. Він скидався на сковорідку, ручка якої причеплена до землі. На другому березі озера височів порослий густим лісом пагорб.
— Це і є те місце, яке вибрав Сем, — пояснив Стоун, подивившись на мене поглядом знавця. — Годі знайти краще для нашого плану.
Я озирнувся на всі боки.
— А де кайова, містере Стоуне? — запитав я.
— Заховалися, дуже добре заховалися, — посміхнувся він. — Старайтеся як завгодно, але не знайдете жодного їхнього сліду, хоч я знаю, що вони можуть спостерігати за кожним нашим рухом.
— Тож де вони?
— Зачекайте, спершу я мушу Вам пояснити, чому хитрий Сем обрав саме це місце. Савана, з якої ми зараз приїхали, поросла поодинокими кущами. Це полегшує розвідникам апачів завдання непомітно стежити за нами, бо вони можуть ховатися за цими кущами. Подивіться здалеку на долину, яка веде сюди! Якщо ми розпалимо тут вогнище, воно світитиме у савану, звідки прийдуть наші вороги. Це привабить апачів, і вони зможуть підкрастися ближче, бо ховатимуться поміж деревами і кущами обабіч долини. Кажу вам, мсьє, ми не знайдемо кращого місця для нападу червоношкірих.