— Авжеж, — підтвердив я.
— Тож коли ви підходите досить близько, варто кинути такий шматочок чи навіть просто грудочку землі у вождя. Якби він не спав, то відреагував би на це. Але ви теж кидали, качка б мене копнула. Погляд за поглядом.
— Можливо. Але своє випробування я таки пройшов! — Говорячи це, я водночас напружено вдивлявся в обох апачів. Я дивувався, що вони досі стоять біля дерев. Хоча могли б давно втекти. Віннету напевно вирішив, що рятівник звільнив спершу його, а потім прокрався до його батька, і тепер чекав на знак від незнайомця. Те саме, як виглядає, подумав і його батько, тільки навпаки. Інчу Чуна вважав, що рятівник ще повинен звільнити Віннету. Але також не дочекався жодного знаку. Тоді у момент, коли охоронець заплющив очі від утоми, Віннету порухом руки дав знак батькові, що він уже вільний. Інчу Чуна показав йому те саме. Тепер вони знали, що робити, і миттю зникли зі своїх місць.
— Так, ви витримали випробування, — кивнув Сем Гоукенс. — Ви цілу годину спостерігали за вождем, і вас на цьому не впіймали.
— Тепер ви візьмете мене зі собою визволяти Віннету, бо вірите, що я здатен не наробити дурниць?
— Гм! Ви переконані, що зможете звільнити обох червоношкірих самим лише поглядом?
— Ні. Їм доведеться розрізати мотузки.
— Так ви говорите. Отже, це просто. А ви хіба не бачите, що біля них сидить вартовий?
— Це я дуже добре бачу.
— Він робить те саме, що й ви. Стріляє очима. Щоби звільнити їх у нього під носом, ви ще не достатньо досвідчений. Це настільки складно, що я і сам не певний, чи мені це вдасться. Ви тільки подумайте, сер! Тільки щоб прокрастися туди, треба неабиякої майстерності, а коли й вдасться прокрастися, то… Боже мій! Що це таке?
Він також вирішив подивитися на апачів і змушений був обірвати сказане на півслові, бо побачив, як вони зникли зі своїх місць. Я ж прикинувся, ніби не помітив цього.
— Щó трапилося? — зашепотів я. — Чому ви замовкли?
— Чому? Бо… бо… це правда, чи мені примарилося?
Він тер очі від здивування.
— О Боже, це правда! Діку, Вілле, ви тільки подивіться, Віннету та Інчу Чуна зникли!
Вони повернули голови у вказаному напрямку і тільки-но хотіли видати звуки здивування, як на рівні ноги зірвався охоронець, який теж зауважив зникнення в’язнів. Вартовий якусь мить роздивлявся порожні дерева, а потім видав розпачливий і гучний крик. Це розбудило багатьох індіанців. Охоронець прокричав щось мовою кайова — я не зрозумів, що саме, — і після цього здійнявся страшний рейвах. Усі кинулися до дерев, червоношкірі й білі. Я пішов також, бо мусив удавати, ніби здивований.
Понад двісті чоловік товклися біля місця, де ще кілька хвилин тóму були втікачі. Стояв крик і галас, усі лютували, і мені стало ясно, щó чекає на мене, коли вони раптом довідаються правду. Врешті Танґуа закликав усіх до тиші і віддав розпорядження, згідно з якими близько половини його людей розсіялися по савані і, попри темряву, взялися шукати втікачів. Вождь аж пінився від люті. Він ударив неуважного охоронця кулаком в обличчя і зірвав йому з шиї торбинку з ліками, що означало для бідного індіанця повне безчестя.
Слід зазначити, що слово «ліки» має в індіанців цілком інше значення, ніж у білих. Це слово з’явилося в житті індіанців разом із білими, які принесли з собою незнані раніше ліки. Червоношкірі вважали наслідки дії цих ліків чарами, таємницею, яка пов’язана з потойбічними силами. Відтоді словом «ліки» червоношкірі називали все, що, на їхню думку, мало зв’язок із потойбіччям та магією. Кожне плем’я використовувало для цього власний вислів.
Кожен дорослий чоловік, кожен воїн має свої «ліки». Хлопець, якого повинні прийняти в ряди воїнів, перед тим на якийсь час зникає з родинного кола й усамітнюється. У цей час він суворо постить, відмовляється навіть вживати воду та обмірковує свої бажання та плани. Таке напруження духу і тіла допроваджує його до хворобливого стану гарячки, в якій він перестає відрізняти дійсність від марення. Йому здається, що він чує голоси, які напучують його. Сон здається йому тоді божественним віщуванням. У цьому стані він чекає, аж йому насниться або примариться якийсь предмет, і цей предмет стає для нього «священним» на все життя, стає його «ліками». І якщо це буде, скажімо, кажан, то хлопець не заспокоїться, допоки не впіймає кажана. А коли йому вдається це, то він повертається назад, до племені, і передає здобич лікареві, тобто чаклунові, який майстерно обробляє її. Ці «ліки» кладуть до натільного мішечка, і це стає найціннішою власністю індіанця. Той, хто втратив ліки, позбувся честі. Відновити свою честь такий нещасний може, лише якщо вб’є якогось відомого ворога і привласнить його ліки.