Вирішили так: неподалік, на голій галявині, накреслять вісімку — ця цифра складається із двох кіл, які перетинаються. Обидва бійці протягом поєдинку мають триматися кожен у своєму колі і не виходити за його межі. Жодного співчуття чи жалю не буде. Хтось має померти, але друзі чи родичі померлого не мають права мститися переможцеві.
Після того, як ми обговорили всі умови поєдинку і всі можливі наслідки, Танґуа розв’язали і ми викурили з ним люльку миру, потім ми відпустили й обох полонених кайова. Індіанці пішли до решти війська, щоби повідомити їх про запланований двобій.
Головний інженер та інші землеміри докоряли мені, але я не звертав на них уваги. Сем, Дік і Вілл також були проти мого рішення, але принаймні не сварилися зі мною. Гоукенс лише стурбовано сказав:
— Ви могли б вигадати щось краще, ніж погоджуватися на цю чортівню, сер! Але я завжди казав і тепер знову повторюю — ви легковажний юнак, страшенно легковажний! Щó ви виграєте від того, що вас заколють? Скажіть мені на милість!
— Щó я з цього матиму? Смерть, щó ж іще?
— Щó ще? Ви тільки послухайте, він ще й намагається недолуго жартувати! Смерть — це останнє, що може трапитися з людиною, бо коли помираєш, то нічого вже більше не буває.
— Ще й як буває!
— Справді? Наведіть-но приклад!
— Людину ховають.
— Стуліть писок, шановний! Якщо й далі не діждусь од вас нічого, окрім обрáз і неприємностей, то почну думати, що варто було б віддати свою любов комусь достойнішому.
— Ви справді ображаєтеся, любий Семе?
— Звичайно, що ображаюся. Адже вас майже напевно знищать, цілком знищать. І що я робитиму на старість у цьому світі? Не скажете? Що робитиму? Мені просто необхідний якийсь ґрінгорн, з яким можна принаймні посваритися. Але з ким я буду сваритися, якщо вас зараз уб’ють?
— Будете сваритися з іншим ґрінгорном, наприклад із Віллом Паркером! Його ви також любите називати цим приємним прізвиськом!
— Вам легко казати, але такого цілковитого і невиправного ґрінгорна, як ви, я вже більше не зустріну. Паркеру до вас ще далеко. Але я вам скажу, сер, що коли з вами щось трапиться, то хай червоношкірі начуваються! Я кинуся на них, як лютий Улянд, і тоді…
— Ролянд, його звати Ролянд, любий Семе! — перебив я його.
— А мені байдуже, чи я лютий Ролянд, чи Улянд, — пробурчав мисливець. — Я не змирюся з тим, що вас уб’ють. А щó каже на це ваше сумління? Я знаю, що у вас добре серце і ви не любите вбивати людей. Мабуть, ще й виношуєте потаємний план, як би не вбити свого суперника, правда ж?
— Гм, гм!
— Гм, гм? Тут не гмикають! Ідеться про життя і смерть, сер!
— А коли я просто пораню його?
— Це не рахується, ви ж чули.
— Я маю на увазі, що пораню його так, що він не зможе далі битися?
— Теж не рахується. Тоді би вас не вважали переможцем і ви були б змушені провести ще один поєдинок із іншим суперником. Ви ж чули, що переможений мусить померти, розумієте — мусить! Мусить! Якщо ж вам удасться зробити супротивника непридатним до бою, то мусите добити його із жалю. Не хвилюйтесь через це! Якщо ви збираєтеся стати добрим вестменом, то мусите мати на ножі трохи людського м’яса. Подумайте собі, що всі ці кайова — розбійники, і це вони винні в тому, що зараз відбувається, бо вони хотіли вкрасти коней в апачів! Якщо ви вб’єте одного такого негідника, то врятуєте життя багатьом чесним апачам. А якщо ви його не вб’єте, то полоненим кінець. На це мусите зважати, качка б мене копнула. А тепер скажіть мені чесно — ви підете у бій як справжній вестмен, який не знає страху і жалю, чи будете вмлівати, побачивши першу краплю крові? Заспокойте мене, пообіцяйте!
— Якщо вас це заспокоїть, то будьте певні, що я не шкодуватиму суперника, адже й він мене не шкодуватиме. Цим я врятую чимало людських життів, а пожертвую всього лише одним червоношкірим. Я обіцяю, що не завагаюся вбити його.
— Чудово! Такі слова я можу прийняти. Тепер дивлюся у майбутнє спокійніше. Але почуваюся, ніби це мій син іде на бій. Я б із задоволенням бився замість вас. А може, дозволите мені, сер?
— Ні, любий Семе. По-перше, якщо чесно, то я думаю, що буде краще, коли помре ґрінгорн, а не такий досвідчений вестмен, як ви, а по-друге…
— Замовкніть! Смерть такого старого чоловіка, як я, нікому не справить прикрості, але якщо помре такий юний і сповнений надій…
— Ні, це ви замовкніть! — перебив я його ще раз. — І по-друге, я хотів сказати, що з мого боку було б нечесно і боягузливо зараз відступити і поставити замість себе когось іншого. Крім того, цього не допустить вождь, бо він вигадав це спеціально для мене.