— Я зустрічався з ним, але це було дуже давно. Тоді фортуна усміхалася йому, він почав торгувати і розбагатів. Ви щось чули про це?
— Дещо він мені розповідав. Він народився в забезпеченій сім’ї, здобув освіту, з часом нажив капітал і відкрив великий магазин, але його рідний брат присмоктався до нього, як п’явка, і розтратив його статки.
— А як звали цього брата-невдаху?
— Генрі.
— Все вірно. Дуже сподіваюся незабаром побачити вашого товариша.
— Не певен, що вдасться, бо негідники, які закопали мене тут, повели його з собою, тож жити йому залишилося недовго.
— Як усе сталося?
— Та я ж і почав розповідати все за порядком, але ви мене перебили. Отже, брат розтринькав усі статки Гартона, але Гартон, попри все, любить брата. Збіднівши, Гартон брався за будь-яку роботу, але нещастя переслідували його, і він далі бідує.
— Йому не можна було братися за те, що він не вміє робити!
— Легко вам казати, сеньйоре. Мільйони людей беруться не до того, до чого мають талант, а до того, до чого найменше здібні. Можливо, він має якусь таємну причину на те, щоб шукати золото. Його брат теж був колись золотошукачем, і навіть доволі успішним. Може, він сподівався, що зустріне брата на одній із копалень?
— Це якось дивно. Якщо його брат був успішним золотошукачем, то навіщо йому було розоряти Гартона? У нього й так вистачало грошей!
— Гроші швидко закінчуються, особливо якщо розкидати їх направо й наліво, а негідник був саме таким. Можливо, Гартон думав, що брат лише позичив у нього гроші, і вирушив знову пошукати щастя в копальнях. Врешті Гартон таки потрапив до Чіуауа і найнявся до мого господаря. Там ми з ним і познайомилися. Золотошукачі — народ заздрісний і недоброзичливий, але він мені сподобався, і ми з ним більше не розлучалися.
— Як звати вашого господаря?
— Дейвіс. Містер Дейвіс, — відразу виправився чоловік.
— Тисяча чортів! Сеньйоре, ви розмовляєте англійською?
— Так само добре, як іспанською.
— Тоді, будь ласка, перейдіть на англійську. Серед нас є два джентльмени, які не знають іспанської, а ваша розповідь буде для них дуже цікавою, — Вірна Смерть кивнув на батька й сина Лянґе.
— Чому? Хто вони такі? — запитав здивований золотошукач.
— Зараз дізнаєтеся. Містере Лянґе, цей чоловік — золотошукач і працює на містера Дейвіса з Чіуауа.
— Що ви кажете? Містера Дейвіса? — вигукнув Лянґе. — Та це ж господар мого зятя!
— Та ви не хвилюйтеся так, сер. Дейвісів у Штатах і в Мексиці немало, може, це інша людина.
— Якщо ви говорите про Дейвіса-золотошукача, то в наших краях один такий Дейвіс, — сказав чоловік.
— Так, це він! — не міг заспокоїтися Лянґе. — Ви його знаєте?
— Як мені його не знати? Я на нього працюю.
— То, може, ви й мого зятя знаєте?
— Як його звати?
— Він німець. Прізвище Ульманн. Він вчився у Фрайбурзі.
— Знаю! Він керівник на копальнях, а скоро стане компаньйоном господаря. Його всі дуже поважають. То він — ваш зять?
— Так. Його дружина, Аґнес, — моя донька.
— Ми називаємо її сеньйорою Інес. Ми всі її дуже добре знаємо, сер! Я навіть чув, що її батьки живуть у Міссурі. Ви вирішили провідати її? Ну тоді вам краще їхати прямо до копальні в горах, а не в Чіуауа. Ви ще не чули? Ваш зять відпочивав у горах і там випадково натрапив на золоту жилу, сеньйор Дейвіс дав йому робітників, і зараз ваш зять там із сім’єю і підлеглими. Тепер це його копальня.
Сіу Чорна Нога, Ведмідь-Що-Стоїть, Великий Орел біля тіпі. Омаха, 1898 рік. Колекція Френка Райнгарта з Бостонської публічної бібліотеки.
— Невже це правда! Ти чуєш, Віллі?
Але Лянґе-молодший онімів від радості і тільки кивав головою. На його очах з’явилися сльози радості. Ми теж раділи за наших друзів, один Вірна Смерть насупився і щось бурчав собі під ніс. Золотошукач зачекав, поки затихнуть захоплені вигуки, і продовжив:
— Ми з Гартоном допомогли їм влаштуватися у копальні, а самі подалися в Мапімі, сподіваючись, що нам теж пощастить. Три дні ми блукали там, але не знайшли жодного сліду золота. Сьогодні вранці ми відпочивали біля струмка. Три попередні ночі ми майже не спали, тож дуже втомилися. І заснули, самі не зауваживши цього. А коли прокинулися, то побачили довкола приблизно сорок червоношкірих і десять білих.
— З якого племені були індіанці?
— Із племені чімарра.
— Чімарра? Вони дуже войовничі, але воліють не нападати на білих. Дивно. Що їм від вас було треба? Вони зараз воюють з білими?