— І що ви про нього думаєте?
— Боягузлива тварина, яка тікає від собачого гавкоту.
— Ви так легко відповіли на моє запитання, тому що ви… і є койот!
Щоб висловити своє презирство до мене, він підняв коня на диби, повернувся до мене спиною і поскакав слідом за «єдиним» господарем Нью-Венанґо.
Я мовчав, бо вже мав план і знав, що Ластівка не залишиться в руках зухвальця. Потай я сподівався й на те, що, поки мустанг буде у Форстера, я зможу ще раз побачити Гаррі і, можливо, розгадати його таємницю. Вимовлені зопалу слова хлопчика годі було вважати як образу.
Чоловіки, які стояли біля входу в магазин і прислухалися до нашої суперечки, пожвавилися. Один з них, рудий ірландець з обличчям пияка, підхопив за вуздечку коня Форстера, прив’язав її до конов’язі й підійшов до мене з нахабною посмішкою.
— Не шкодуйте про свого скакуна, сер, — сказав він. — Ви на ньому добре заробите. Ви до нас надовго?
— Я не збираюся тут затримуватися. А ви часом не власник цього знаменитого магазину?
— Так, це я, сер. Чим можу допомогти? Мій заклад справді знаменитий, бо завжди знайдуться охочі випити бренді. Можливо, вам пощастило, що прибули сюди.
— Чому?
— Зараз усе поясню, сер. Ви можете залишитися в мене не тільки сьогодні, завтра й післязавтра, але й назавжди. Я саме шукаю слугу, який, діставши стусана під зад, не спішить поквитатися з кривдником. Якщо ти торговець або шинкар, то честь не завжди приносить вигоду, радше навіть шкодить. Я щойно бачив, що змовчати вам не важко. Попрацюйте у мене, стусани будете мати не кожен день, а на чайових заробите.
Звичайно, слід було б відповісти хорошим ударом на таке нахабство, але його пропозиція не так розлютила, як розсмішила мене. Я мовчки зайшов у магазин і так само мовчки вибрав потрібні мені речі. Коли я запитав про ціну, торговець із подивом втупився на мене і вигукнув:
— Невже ви не чули, що Емері Форстер обіцяв за все заплатити? Повірте, він дотримає слова, і можете взяти все, що тут у мене є, навіть якщо не маєте ні цента.
— Красно дякую, але мені доведеться відмовитися. Я звик за все платити сам. Тим більше, що я не збираюся користуватися грошима конокрада.
Крамар спробував щось заперечити, але, побачивши жменю золотих монет, які я дістав із-за пояса, подивився на мене з повагою. А потім заспівав неймовірну ціну за свій крам. Почався торг, у якому мав виграти той, у кого більше хитрощів та нахабства. Зрештою, ми домовилися, і за чималі гроші я став власником нового траперського костюма, запасу бекону, кави, бобів і важкого мішечка з порохом і кулями.
Тим часом стало сутеніти, на долину опустилася непроглядна темрява, і оскільки я не хотів зоставатися в задушливій кімнаті, яку мені запропонували, то закинув за спину мішок з усіма своїми припасами та пожитками і вийшов у двір з наміром відвідати Форстера й дати йому урок «закону прерії».
Проходячи повз річку, яка зміїлася поміж стрімких стін яру, я звернув увагу на різкий запах нафти. Що ближче я підходив до річки, то сильнішим був сморід: мабуть, вода несла величезну кількість пального.
Я пройшов через чорний шерег бараків і повернув до будинку Форстера, де з веранди лилося світло. Там, зручно вмостившись у плетених кріслах, вибране місцеве товариство проводило час за безтурботною бесідою. Підійшовши до паркану біля будинку, я почув тихе пирхання. Я знав, що ніхто чужий не зможе ввести Ластівку до стайні, тому конюхам Форстера довелося залишити коня у дворі, прив’язавши до дерев’яної веранди. Перестрибнувши через огорожу, я непомітно проповз між стіною будинку й кущами, підкрався до коня й озирнувся: за два кроки від мене в гамаку лежав Гаррі, поруч з ним у кріслі розвалився Форстер. Не зводячи з них очей, я прив’язав мішок із пожитками до сідла і прислухався. Кінь не дав скинути з себе сідло, і якби я свиснув йому в ту мить, коли Форстер сів на нього верхи, він обов’язково скинув би з себе вершника й повернувся до мене.
— Мені здається, ти помиляєшся, дядьку. Те, що ти хочеш зробити, безглуздо, мало того, це — злочин…
— Ти збираєшся вчити мене рахувати? — перебив його Форстер. — Дивися: ціни на нафту впали так низько тільки тому, що її добувають забагато. А якщо хтось із нас протягом місяця спускатиме нафту в річку, ціни різко підвищаться, і ми зробимо, повір мені, дуже хороший бізнес. Члени нашого картелю вже все вирішили, залишається виконати його й зірвати куш. Я випущу нафту просто в річку, а за той час, поки ціни будуть рости, ми наробимо нових свердловин біля верхів’їв річки. Бочок у мене достатньо, і я зможу відправити на схід стільки нафти, що ми заробимо не одну тисячу доларів.