Але я не встиг додумати все це, як раптом зарослі перед нами заколихались — і з них вийшов Віннету. Наші руки, що вже потяглися до зброї, коли ми почули шарудіння в кущах, відразу ж опустилися.
— Віннету піде з білими братами, — вимовив він, — щоб провести їх до Парраноха і його воїнів.
Ми з подивом витріщилися на нього, не розуміючи, звідки він дізнався про індіанців понка.
— Мій брат бачив наших ворогів? — запитав я.
— Віннету хотів уберегти від небезпеки сина Рібанни і свого брата Вбивчу Руку й пішов за ними. Він бачив, як їхні ножі забрали життя червоношкірих, і він бачив Парраноха. Білий вождь прикрасив голову скальпом індіанця з племені оседжо, але його волосся брехливе і оманливе, як і його слова. Віннету вб’є його.
— Прошу тебе, віддай його мені! Я, і тільки я, повинен убити Парраноха! — із запалом вигукнув Вогняна Рука.
— Віннету вже поступився раз своєму білому другові. Тепер моя черга…
Я не чув, що далі сказав Віннету і що цього разу заперечив Вогняна Рука, бо серед гілок одного з кущів блиснули чиїсь очі. Рвонувшись туди одним величезним стрибком, ламаючи гілки і роздираючи до крові обличчя, я всім тілом кинувся на розвідника. Це був той самий Парранох, про якого ми щойно говорили. Не встиг я вчепитися йому в горло, як з усіх боків почулися крики червоношкірих, які прибігли на допомогу своєму вождю.
Мої друзі бачили це і миттю кинулися в бій. Тим часом я вже притискав колінами свого супротивника до землі, пальцями лівої руки здушив йому горло, а правою з хрускотом вивертав його зап’ястя, аби змусити випустити ніж. Парранох звивався вужем, люто шкірив зуби, накладний скальп зіслизнув із голови, оголюючи череп, на якому набрякли всі жили, очі налилися кров’ю, на губах виступила піна. Мені здавалося, що піді мною дика тварина. Щосили я стискав його горло, поки Парранох не здригнувся усім тілом і не заплющив очі. Голова його відкинулася назад, він витягнувся й затих.
Тільки коли мій супротивник знепритомнів, я підвівся й озирнувся. Те, що відбувалося навколо мене, годі описати словами. Ні ми, ні індіанці понка не наважувалися пустити в хід вогнепальну зброю, побоюючись, що до супротивника на звук пострілів примчить підмога, а в рукопашній сутичці, коли беруться тільки за ножі й томагавки, червоношкірим ніхто не рівня. Переплетені тіла бійців мовчки катулялися по землі, перемазані кров’ю.
Віннету вже заніс ніж для удару в серце своєму супротивнику і не потребував моєї допомоги. Становище Вогняної Руки було важчим: він лежав на одному з індіанців, а правою рукою, з якої струменіла кров, намагався прикритися від другого червоношкірого, який нападав на нього ззаду. Я поспішив йому на допомогу і встиг в останню мить відвести від вестмена смертельний удар і розкроїти череп його ворогу.
Тепер можна було допомогти й Дікові Стоуну. Поруч із ним уже лежали два мертвих індіанці, але третій, справжній гігант, тиснув на нього, розмахуючи томагавком. Дік Стоун відступав, похитуючись чи то від утоми, чи то від ран, і було видно, що його сили вичерпуються. Я кинувся до нього, через мить індіанець звалився до моїх ніг.
Дік Стоун повільно опустився на землю і тремтячим від напруги голосом промовив:
— Господи! Троє на одного — це вже занадто. Якби ви не встигли вчасно, мені був би кінець. Дякую.
Вогняна Рука підійшов до нас, простягаючи мені руку, але раптом його погляд спинився на нерухомому тілі Парраноха.
— Тім Фінетті? Тут? Чи це можливо? Хто з ним бився?
— Вбивча Рука знову переміг Парраноха в чесному бою, — відповів за мене Віннету. — Великий Дух обдарував його силою бізона, який риє рогом землю.
— Боже мій! — вигукнув Вогняна Рука. — Я ще ніколи не стрічав такої сильної людини, як ви! Але як же Парранох улаштував нам тут засідку?
— Він помітив сліди білих мисливців і пішов по них, сподіваючись, що вони приведуть його до нашого табору, — пояснив Віннету. — Його воїни скоро будуть тут, тому нам слід негайно повернутися у свої вігвами.
— Віннету має рацію, — підтримав його Дік Стоун. — Треба повертатися.
— Згоден, — відгукнувся Вогняна Рука, з плеча якого струменіла кров. — Але спершу треба замести сліди. Діку Стоуне, пройдіть уперед і подивіться, щоб індіанці не застали нас зненацька.