Чи можу я помилятися, думав я собі? В усякому разі, слід перевірити! Тоді саме знову виявилося наше з Віннету вміння читати думки одне одного. Вождь апачів спíшився і звернувся до Вартона:
— Мій білий брат втомився, нехай він сяде на мого коня й відпочине. Вбивча Рука теж готовий поступитися своїм конем слабшому. Ми ходимо швидко й не відстанемо від вас.
Спершу Вартон прикинувся, ніби він дуже збентежений і не наважується пристати на пропозицію вождя апачів, але через мить він уже сидів у сідлі, а я допомагав його синові залізти на спину Ластівки. Роллінс мав би теж поступитися своїм конем племінникові Вартона, але навмисне не зробив цього, тож юнакові довелося згодом помінятися із сином Вартона.
Тепер ми йшли за декілька кроків від вершників і могли розмовляти, не боячись, що нас почують, а водночас і не викликаючи підозри. Але про всяк випадок ми перейшли на мову апачів.
— Я бачу, що мій брат поступився своїм конем не через співчуття, — сказав я.
— Вбивча Рука правильно подумав, — відповів Віннету.
— Віннету придивився уважніше до цих людей? — запитав я його.
— Я помітив, що мій брат не довіряє їм, і мої очі теж захотіли переконатися в їхній чесності, хоча я й раніше бачив, що вони кажуть неправду.
— І що ж побачив Віннету?
— Нехай мій брат здогадається сам.
— Пов’язки?
— Так. В одного з них перев’язана голова, а в другого — рука, але ми переїхали через два струмки, і жоден не зупинився, щоб промити рани проточною водою. Але якщо рани придумані, то й усе інше брехня, а зустріч із нами була спланованою заздалегідь. А чи помітив Вбивча Рука, як вони їли?
— Вони накинулися на їжу, але з’їли зовсім небагато, — відповів я, втішений, що мої підозри підтверджуються.
— Вони стверджують, що сіу-окананда напали на них біля верхів’я Таркі-Рівер учора, але як вони змогли дістатися сюди пішки так швидко?
— Про це я нічого не можу сказати, я не був біля верхів’я Таркі-Рівер.
— Вони могли б потрапити сюди тільки верхи. Отже, або вони мають коней, просто залишили їх під наглядом спільників, або ж вони не були вчора біля верхів’я Таркі-Рівер.
— Гм! Якщо припустити, що вони справді мають коней, то з ким вони їх залишили?
— Це нам треба довідатися. Мій брат Вбивча Рука також вважає, що Роллінс тільки вдає, що злий на них?
— Так, він прикидається.
— Мені теж так здалося. Він їх знає. Може, він навіть один з них.
— Але що вони приховують? Які їхні мотиви і яка мета?
— Вгадати цього нам не вдасться, треба якось вивідати.
— Може, нам просто сказати їм, що ми про них думаємо?
— Ні.
— Чому?
— Тому що вони мають свої причини для такої поведінки. Ми не маємо права ображати їх недовірою чи звинувачувати в нечесності, аж поки не переконаємося, що вони того заслуговують.
— Гм! Мій брат Віннету присоромив мене. У мого брата більше такту, ніж у мене.
— Вбивча Рука докоряє мені?
— Ні, Віннету знає, що я не маю такої звички.
— Не можна ображати людей без вагомої причини. Краще самому зазнати несправедливості, ніж заподіяти кривду іншому. Нехай мій брат Вбивча Рука подумає, чи має купець підстави ненавидіти нас.
— Не думаю. Навіть навпаки, він має вагомі причини ставитися до нас по-дружньому.
— Це правда. Він хоче побачити наші хутра. Його господар може непогано заробити завдяки Вогняній Руці. Та коли дорогою нас спіткає лихо, він ніколи не потрапить до «фортеці». Тому навіть якщо він ставиться до нас вороже, то не покаже цього, поки не добереться до хутра. Мій брат згоден зі мною?
— Так.
— А ті троє, що представилися поселенцями…
— Вони не поселенці. Але зараз це не має значення. Ми в безпеці, поки до «фортеці» ще далеко.
— Але коли ми доберемося до неї, все може змінитися.
— Уфф! — посміхнувся Віннету. — Мій брат думає так само, як я.
— Це не дивно, бо ця думка напрошується сама собою.
— Що всі вони з однієї банди?
— Так. Корнер сказав нам учора, що купець на ім’я Бартон працює з чотирма помічниками, може, старий, який видає себе за поселенця, це і є Бартон? Але про всяк випадок назвався вигаданим ім’ям. Вартон звучить дуже схоже на Бартон. Він міг ховатися поблизу будинку Корнера, а Роллінс уночі виходив і попередив господаря про можливість поживитися. Тепер вони приєдналися до нас.
— Але з якою метою? З доброю чи з поганою? Як вважає мій брат?
— Не думаю, що з доброю. Який їм хосен просто поїхати разом з нами, не називаючи справжніх імен. Хіба, щоб оцінити товари. Але це ні до чого, бо оцінити може й помічник.