— У вас є ще якісь особливі накази, сер? — запитав його лейтенант.
— Ні, — відповів старий. — Все буде залежати від ситуації всередині будинку. Починай, Локсміте, відчиняй вхідні двері.
Стискаючи в руках справжній ключ, я підійшов до дверей. Однак відімкнув я не відразу, якийсь час вдавав, ніби намагаюся підібрати відмичку. Нарешті з легким скрипом двері відчинилися, і ми з Вірною Смертю зупинилися біля входу, пропускаючи вперед інших. Лейтенант став біля нас і, коли всі увійшли всередину, запитав:
— Накажете діставати ліхтарі?
— Рано. Наразі дістаньте тільки ви.
Ми теж увійшли в будинок. Я причинив двері, але не став замикати їх на ключ. Тим часом лейтенант дістав із кишені ліхтар і запалив. У тьмяному світлі я помітив на його балахоні білі нашивки у формі мисливського ножа. Бандитів було з півтора десятка, і в кожного був свій знак: півмісяць, хрест, змія, зірка, жаба, коло, куля, серце, ножиці й різноманітні птахи та звірі.
Усі зупинилися, не наважуючись зробити ні кроку без наказу.
Лейтенант, мабуть, полюбляв командувати, бо хазяйновито підняв ліхтар, озирнувся й запитав:
— Виставимо вартових біля дверей?
— Навіщо? — відповів запитанням на запитання Вірна Смерть. — Це зайве. Нехай Локсміт закриє двері на ключ, і сюди ніхто не зайде.
Я негайно замкнув двері, але, щоб не викликати підозр у лейтенанта, залишив ключ у дверях.
— У спальню повинні увійти всі до одного, — давав далі вказівки Вірна Смерть. — Ковалі сильні, як ведмеді, тому знадобляться всі наші люди.
— Ви сьогодні не такий, як завжди, капітане.
— Ситуація сьогодні теж не така, як завжди, лейтенанте.
Він підштовхнув мене до дверей, що вели до вітальні, і тут повторилася та ж сцена, що й біля входу: я прикинувся, що підбираю ключ, і незабаром відчинив двері. Коли всі увійшли, Вірна Смерть взяв ліхтар у лейтенанта і посвітив на двері у спальню.
— Сюди! — покликав він. — Тільки тихо!
— Запалюємо ліхтарі зараз?
— Ні. Тільки в спальні.
Вірна Смерть робив усе, щоб у спальні бандити не відразу розпізнали «сплячих ковалів». Водночас треба було встигнути завести в спальню і замкнути там усіх п’ятнадцятеро, інакше нам довелося б тримати їх під прицілом ще й у вітальні, а людей у нас було обмаль.
Украй обережно я відімкнув останні двері. Вірна Смерть посвітив ліхтарем, зазирнув до спальні і шепнув:
— Сплять як убиті. Швидко і без шуму! Лейтенанте, вперед!
І він заштовхнув лейтенанта в спальню, не давши йому часу ні збагнути, що коїться щось недобре, ні заперечити «начальникові». Всі інші поспішили за ним, і як тільки останній негідник переступив поріг, я зачинив двері, повернув ключ і вийняв його з замкової щілини.
— Кілки, швидше! — прошипів Вірна Смерть.
Кілки були такої довжини, що досягали від дверей до протилежної стіни кімнати. Тепер виламати двері могла хіба що людина з силою слона. Щойно клітка надійно зачинилися за пташками, я кинувся до сходів, що вели на горище.
— Ви не заснули? — запитав я, задерши голову. — Вони в пастці. Спускайтеся.
На мій заклик ковалі та їхні друзі скотилися до нас сходами.
— Бандити в спальні. Тепер троє з вас вийдуть у двір і підіпруть зовні віконниці. Сторожіть їх гарненько, і, якщо хто-небудь посміє запхати носа у віконце, пустіть йому кулю в чоло.
Я випустив трьох чоловіків із дому. Усі інші пройшли до вітальні. Зі спальні спочатку долинув невиразний гомін, а потім — дикий галас. Бандити виявили, що їх обдурили і замкнули, запалили ліхтарі і при світлі побачили, хто лежить у ліжку. Почулися погрози і прокляття, двері задрижали під ударами.
— Негайно відчиніть, а то вам кінець! Ми рознесемо весь дім! — кричали зі спальні.
Погрози не дали їм бажаного результату, і вони спробували вибити двері, але все ж зусилля були марні: жердини намертво заклинили двері, потім за шумом і вигуками ми визначили, що вони відчинили вікно і пориваються зламати віконниці.
— Не можу! — крикнув хтось. — Віконниці підперті ззовні!
Знадвору пролунав грубий крик:
— Гей, ви там! Ви в пастці! Геть від вікна! Перший, хто висунеться, дістане кулю в чоло!
— І вирушить просто в пекло! — голосно додав Вірна Смерть. — Біля дверей виставлено варту, і людей у нас достатньо, щоб перестріляти вас, як куріпок. Запитайте вашого капітана, він дасть вам слушну пораду, що робити!
Стишивши голос, старий звернувся до мене:
— Беріть ліхтар, рушницю і ходімо на горище. А ви, містере Лянґе, запаліть тут світло.