Бранець випростався і глибоко зітхнув. Відчувши, що руки зв’язані за спиною, він смикнувся, широко розплющив очі і спробував схопитися на ноги, але відразу ж звалився на землю. Він обвів нас ненависним поглядом, раптом помітив вестмена і мимоволі скрикнув:
— Коша-Певе!
— Так, це я, — відповів вестмен. — Червоношкірий воїн знає мене.
— Сини мого племені добре знають блідолицього воїна, він не раз гостював у їхніх вігвамах.
— З кольорів на твоєму обличчі я бачу, що ти з доблесного племені команчів. Як тебе звати?
— Син команчів позбувся імені й ніколи більше не зможе назватися. Він покинув табір, щоб вистежити ворога і повернути собі ім’я, але потрапив у полон до блідолицих і назавжди вкрив себе ганьбою. Тому він просить білих людей вбити його. Червоношкірий воїн заспіває передсмертну пісню, і з його вуст не вирветься жодного жалібного стогону.
— Ми — християни, тому не можемо виконати твоє прохання. Я взяв тебе в полон, але тільки тому, що в темряві не розгледів, що ти син команчів. Ми не ворогуємо з твоїм племенем. Ти будеш жити, зробиш багато великих подвигів і повернеш собі ім’я, почувши яке, твої вороги будуть падати мертвими від страху. Ти — вільний.
З цими словами Вірна Смерть розрізав ремені на руках індіанця. Мені здавалося, що червоношкірий мав би відразу ж скочити на ноги, але той так і залишився лежати на землі, немов усе ще стягнутий путами.
— Син команчів, — вимовив він, — не може бути вільним. Він хоче померти. Устроміть йому ніж у серце!
— У мене немає ні причин, ні бажання вбивати тебе. Чому ти хочеш померти?
— Тому що ти виявився хитрішим і взяв мене в полон. Воїни команчів дізнаються про це й виженуть мене з племені. Вони скажуть: «Спочатку він позбувся імені й “ліків”, а тепер потрапив у полон до блідолицих. У нього сліпі очі і глухі вуха. Він ніколи не отримає відзнак воїна».
Червоношкірий виголосив усе це таким сумним голосом, що мені стало шкода його. Правда, я розумів далеко не все, бо він говорив ламаною англійською, вставляючи у неї слова з мови команчів, проте суть його промови я вловив.
— Наш червоношкірий брат не вкрив себе ганьбою, — вимовив я, втручаючись у його розмову з вестменом. — Потрапити в полон до великого білого воїна Коша-Певе — не ганьба, та й сини команчів ніколи не дізнаються про це. Наші вуста не викажуть твоєї таємниці.
— Коша-Певе може підтвердити твої слова? — запитав індіанець.
— Блідолиций воїн мовить правду, — відповів старий. — Ми скажемо, що зустрілися й упізнали один одного. Я друг команчів, тому ти не вчинив би помилки, якби відкрито підійшов до мене.
— Слова мого уславленого білого брата втішили мене. Я вірю тобі. Тепер я можу повернутися до синів команчів, не боячись, що мене виженуть із племені. І поки мої очі бачать сонце, я буду вдячний блідолицим.
Він сів, глибоко зітхнувши, і, хоча через густий шар бойової фарби неможливо було розгледіти міміку його обличчя, ми відчули, що йому стало легше. Продовжити розмову ми довірили досвідченому вестменові. А той не забарився з наступною реплікою:
— Наш червоношкірий брат бачить, — продовжував Вірна Смерть, — що ми його друзі, і сподіваємося, що він теж не вважає нас ворогами. Тож нехай він на знак дружби відповість на наші запитання.
— Коша-Певе може питати, я скажу правду.
— Мій червоношкірий брат пішов зі стійбища, щоб убити ворога або звіра і так повернути собі ім’я. Він ішов один чи з ним були інші воїни?
— Зі мною стільки воїнів, скільки крапель у цій річці.
Воїни племені чорноногих. Національний парк Ґлейшер (Монтана), прибл. 1913 рік. Фото Роланда Ріда.
— Мій брат хоче сказати, що всі воїни команчів покинули свої вігвами?
— Так. Вони йдуть зняти скальпи з ворогів.
— Хіба в команчів є вороги?
— Собаки-апачі. Смердючі койоти напали на вігвами команчів, і воїни сіли на коней, щоб винищити підлих тварюк.
— А перед тим вони запитали поради в найстарших воїнів?
— Воїни-старійшини на раді вирішили викопати сокиру війни. Потім шамани запитали Великого Духа, і Маніту підтвердив волю старших. Копита наших коней топчуть землі від стоянок команчів до річки, яку білі називають Ріо-Ґранде. Чотири рази зайшло сонце відтоді, як сокиру війни пронесли від вігвама до вігвама.
— Наш червоношкірий брат теж вирушив у похід у складі війська?