Очікуючи на повернення мисливців. Національний парк Ґлейшер (Монтана), 1912 рік. Фото Роланда Ріда.
— Так, один із нас помиляється, але не я, а той білий, — майже не замислюючись, відповів вестмен. — Мій червоношкірий брат знає, що немає людини, здатної обдурити мене.
— Це справді так. Кажи, мій білий брате.
— Спочатку я лише скажу, що вождя команчів обдурили.
— Хто? — коротко запитав Білий Бобер з грізним виглядом.
— Мені здається, ті білі, яких ти прийняв у свій загін.
— Те, що здається тобі, ще не доводить їхньої провини. Якщо вони збрехали, на них чекає смерть, хоч я й викурив із ними люльку миру.
— То ти не просто потиснув їм руки на знак довіри, а й викурив із ними люльку миру?! Якби я був тоді з тобою, то зумів би тебе утримати від хибного кроку. Але ти хочеш, щоб я довів їхню провину. Скажи мені, ти став на бік президента Хуареса?
Білий Бобер зневажливо махнув рукою.
— Хуарес забув звичаї червоношкірих, він живе в будинку з каміння й наслідує блідолицих. Я зневажаю його. Воїни команчів виступили на боці великого Наполеона, а за це отримали від нього ковдри, рушниці, коней, і тепер можуть відібрати життя у собак-апачів. Блідолиці, з якими я викурив люльку миру, — друзі Наполеона.
— Блідолиці, з якими ти викурив люльку миру, — брехуни. Вони прибули до Мексики, щоб служити Хуаресу, і мої товариші можуть підтвердити мої слова. Згадай, кому допомагає великий білий батько у Вашингтоні.
— Він допомагає Хуаресові.
— Чи знаєш ти, що по той бік кордону в загони збираються білі воїни, щоб переправитися до Мексики і підтримати Хуареса? У Ла-Ґранж живе блідолиций на ім’я Кортéсіо. Я побував у його будинку, і він сказав мені, що набирає армію для Хуареса. Це можуть підтвердити мої супутники, вони сусіди Кортéсіо. Повторюю: люди, з якими ти викурив люльку миру, — брехуни, вони добровільно пішли на службу до Хуареса. Ти прийняв у себе друзів твого ворога.
Очі вождя грізно блиснули, обличчя його немов скам’яніло. Він спробував щось сказати, але Вірна Смерть продовжував:
— Дозволь мені договорити! Блідолиці солдати Хуареса зупинилися в асьєнді сеньйора Атанасіо, друга Наполеона. Того дня він приймав у себе в будинку відомого вождя французів, людину похилого віку та слабкого здоров’я. Якби блідолиці побачили його, то вбили б. Щоб урятувати його від смерті, сеньйор Атанасіо вирішив видати його за Інду-Нішо. Старого поклали в ліжко і пофарбували йому обличчя.
Вождь команчів здивовано підняв брови. Він вірив у слова Вірної Смерті, але з обережності все ж запитав:
— Чому вождя французів видали за Інду-Нішо?
— Аби переконати блідолицих, що старий — їм не ворог. Апачі ж, як відомо, підтримують Хуареса. А оскільки той француз такий самий старий, як Інду-Нішо, і волосся його таке ж біле від прожитих зим, то солдати Хуареса повірили сеньйорові Атанасіо й не чіпали вождя французів.
— Уфф! Тепер я розумію. Твій друг, як ти його називаєш, А-та-на-сі, дуже розумний. Він зумів обманути воїнів Хуареса. Але де ж переховувався вождь французів, коли сини команчів оглядали будинок?
— Коли блідолиці виїхали, він теж покинув будинок. Мій друг сеньйор Атанасіо справді дуже спритний чоловік, він обдурив солдатів Хуареса, сказавши їм, що Віннету залишив у нього пораненого вождя. Блідолиці повірили, а коли зустріли тебе і твоїх воїнів і, знаючи, що команчі дружать із Наполеоном, назвалися друзями французів.
— Я вірю тобі, але хочу сам переконатися, що вони на боці Хуареса. Я викурив з ними люльку миру, тому не можу стратити їх просто так.
— Я ж сказав тобі, що надам докази. Але перед тим ти повинен повідомити мені, чи серед цих блідолицих є двоє тих, яких я повинен зловити і вчинити з ними, що собі схочу.
— Чому?
— Тому що вони мої вороги, і ми вже багато днів йдемо по їхньому сліду.
Вірна Смерть не міг дати кращої відповіді. Якби він почав докладно розповідати про Ґібсона і Вільяма Олерта, то вся та заплутана й безглузда, як на індіанця, історія не справила би на вождя такого враження, як три коротких слова: «Вони мої вороги».
— Якщо вони твої вороги, то й мої теж, — негайно погодився Білий Бобер. — Я дарую їх тобі.
— Дякую тобі. А тепер накажи покликати сюди вождя блідолицих. Я поговорю з ним, і ти відразу переконаєшся, що він солдат Хуареса.
Вождь послав одного з воїнів до білих, і той через кілька хвилин повернувся, ведучи за собою високого похмурого чоловіка з кудлатою бородою.