Заспокоєні туманними натяками на несподіваний порятунок, білі влаштувалися біля вогню, але команчі не розбрелися по табору, а вляглися просто на землю навколо солдатів Хуареса, оточивши їх кількома живими колами, вислизнути з якого не могла б навіть миша. Однак ми з вестменом без перешкод вийшли з цієї живої тюремної камери.
— Ви певні, що Ґібсон у наших руках? — запитав я вестмена, який запропонував мені оглянути табір разом із ним.
— Тепер йому від нас не втекти, якщо тільки не трапиться щось несподіване.
— Тоді треба схопити його негайно, зв’язати і взяти під варту, — захвилювався я від думки, що негідник знову вислизне від мене.
— На жаль, це неможливо. До світанку команчі не дозволять нам доторкнутися до нього. А все через люльку миру, чорт її бери! Зате потім ви можете засмажити його в сухарях і з’їсти, повністю або частинами, з ножем і виделкою або без, їм буде геть байдуже.
— Ви сказали: якщо тільки не станеться чогось несподіваного. Що ви мали на увазі?
— Що? Хіба ви не зрозуміли, що ті двоє апачів привели команчів у небезпечну пастку?
— То ви справді вважаєте, що вони апачі?
— Дозволяю вам повісити себе, якщо помилився. В мене відразу викликало підозру те, що топа прийшли з Ріо-Кончос. Такого старого вовка, як я, не так просто обдурити, як команчів. А коли я побачив їх, то зникли останні сумніви: топа належать до напівцивілізованих індіанців, у них м’які, розмиті риси обличчя. А гляньте на гострі, різкі риси цих двох індіанців і зрозумієте, що ці дикуни — апачі. А як вони поводилися, коли я навмисне провокував їх, щоб вони видали себе? Клянуся своїм життям, що не помиляюся.
— А якщо все ж таки помиляєтесь?
— Ні. Старший із них називав Віннету верховним вождем апачів. Хіба індіанець топа відгукнувся б про найлютішого ворога з такою повагою? Готовий битися об заклад, що правда за мною.
— Я починаю поважати цих людей. Заманити в пастку п’ятсот команчів — на таке здатні тільки відчайдушні сміливці!
— Так, Віннету добре знає своїх людей!
— Ви думаєте, це він послав їх сюди?
— Він, і ніхто інший. Подумайте самі: сеньйор Атанасіо сказав нам, коли і де Віннету переправився через Ріо-Ґранде. Він ніяк не міг за цей час зібрати воїнів і дістатися до Ріо-Кончос. Наскільки я його знаю, він мав би вчинити саме так: підготувати засідку в найзручнішому для нападу місці й заманити туди команчів. Яка чудова приманка — стійбища апачів залишилися без охорони! Тому я цілком певен, що він чекає їх тут.
— Тисяча чортів! Але тоді нам буде досить важко виплутатися з халепи. Розвідники-апачі вважають нас ворогами.
— Ні, вони знають, що я розгадав їхню хитрість. Варто мені хоч словом проговоритися Білому Боброві, і на них чекає смерть біля стовпа тортур. Але оскільки я мовчу, я — їхній друг.
— Тоді дозвольте ще одне питання, сер. Як ви вважаєте, чи повинні ми застерегти команчів?
— Гм! Питання дуже делікатне. Команчі стали на бік Наполеона, напали на стійбища апачів і вбили багатьох із них. За законами як білих, так і червоношкірих, їх слід покарати. Але ми викурили з ними люльку миру, і тепер зобов’язані допомогти їм.
— Це правда. Та я однаково значно охочіше допоміг би Віннету.
— Я теж. Ми стоїмо перед важким вибором: видати розвідників або допустити побиття команчів. Так чи інак проллється кров. Що ж робити? От якби Ґібсон і Олерт уже були в наших руках, ми би спокійнісінько поїхали геть, і хай ці дикуни зводять порахунки без нас.
— Може, так і буде вже завтра вранці.
— Та хтозна. Може статися, що завтра о цій порі я, ви й наші друзі червоношкірі — немає значення, команчі чи апачі, — зловимо в Країні вічного полювання кількадесят бобрів або будемо ласувати вирізкою щойно вбитого бізона.
— Хіба небезпека настільки близько?
— Думаю, що так. Маю дві причини так вважати: по-перше, до найближчих стійбищ апачів уже недалеко, а Віннету не дозволить команчам наблизитися до них. По-друге, офіцер Хуареса щось казав про можливу допомогу.
— Слушно кажете. Але хто б із них не переміг, ми можемо довіритись люльці миру команчів і тотему Інду-Нішо. До того ж Віннету знає вас, та й мене вже раз бачив із вами. І все ж безглуздо, потрапивши в жорна, думати про кожен камінь окремо. Яка різниця, котрий із них зітре тебе в порошок.