— Умовним знаком? Ви збожеволіли!
— Так, я збожеволів, тому попереджаю: якщо ще хтось надумає роздмухати вогонь, негайно отримає кулю.
— Чорт забирай, сер. Ви поводитеся тут, мов господар.
— Я справді тут господар, а ви — мій бранець, і я дуже легко впораюся з вами, якщо не припините свої витівки. І запам’ятайте: мене не так-то легко обдурити.
— Невже ми справді повинні терпіти це нахабство, сеньйори? — скрикнув Ґібсон, закликаючи інших білих до відсічі.
Однак ми з Вірною Смертю були напоготові. Ми вихопили револьвери, а через мить коло нас уже стали батько і син Лянґе з Семом, готові загнати кулю в кожного, хто вихопить зброю. Білий Бобер крикнув:
— Воїни команчів! Приготуйте стріли!
Червоношкірі миттю схопилися на ноги, і сотня стріл націлилася в жменьку білих.
— Ну що? — розсміявся Вірна Смерть. — Ви ще під захистом люльки миру, і вам навіть залишили вашу зброю, але як тільки хтось із вас посміє вихопити револьвер чи ніж, мир закінчиться, а з ним і ваша безпека.
Зі скель раптом знову долинув писк пташеняти і крик сови. Рука Ґібсона мимоволі здригнулася, наче він знову хотів підкинути хмизу у вогонь, але не посмів. Вождь презирливо відвернувся від білих і повторив своє запитання до індіанців топа:
— Мої брати впевнені, що Віннету переправився через Ріо-Кончос?
— Так, ми точно знаємо, що він вже по ту сторону річки, — незворушно відповів старший із них.
— Нехай мої брати подумають, перш ніж відповідати.
— Топа не помиляються. Вони лежали в кущах, коли попри них ішли загони апачів, і на власні очі бачили Віннету.
Вождь ставив питання за питанням, а «топа» відповідали на них не замислюючись і без найменшої ознаки невпевненості. Зрештою, Білий Бобер вимовив:
— Твої слова задовольнили вождя команчів. А тепер хай мої білі брати йдуть за мною.
Його наказ стосувався мене і Вірної Смерті, але вестмен кивнув у бік наших супутників, запрошуючи їх піти з нами.
— Чому мій брат кличе з собою усіх своїх товаришів? — запитав Білий Бобер.
— Думаю, що незабаром мені знадобиться їхня допомога. Ми хочемо бути вкупі в разі небезпеки.
— Жодної небезпеки немає.
— Мені дуже шкода, але мій червоношкірий брат помиляється. Сова на скелях кричала двічі, і це був голос людини, а не птаха.
— Білий Бобер знає голоси всіх птахів і звірів і вміє відрізняти їх від людських криків. Це була справжня сова.
— А Вірна Смерть знає, що Віннету наслідує голоси птахів і звірів настільки майстерно, що нічиє вухо не може відрізнити їх від справжніх. Подумай, чому той білий підкинув дров у вогонь? Він подавав Віннету умовний знак.
— Але тоді він мав би заздалегідь домовитися з апачами, а він ніколи не зустрічався з ними.
— А якщо хтось інший домовився з апачами і передав блідолицьому наказ подати знак?
— Ти гадаєш, що серед команчів є зрадники? Уфф! Я не вірю! Але нам нема чого боятися апачів, у проходах стоять сміливі воїни, а спуститися зі скель неможливо.
— Хто знає… Зі скель можна спустити ласо, тому що… Ти чуєш?
Знову пролунав крик сови, але цього разу не згори, а з долини, немов птах злетів зі скель донизу.
— Кричав птах, — спокійно сказав вождь. — Мій брат дарма тривожиться.
— Ні. Тисяча чортів! Апачі вже внизу…
Він не договорив. Від одного з проходів долинув передсмертний крик, а за ним — страшний бойовий клич апачів, забути який я не можу досі. Почувши виття нападників, солдати Хуареса схопилися на ноги, як по команді.
— Ось тут ці пси! — заревів офіцер, показуючи на нас. — Взяти їх!
— Взяти їх! — крикнув слідом за ним Ґібсон. — Смерть їм!
Мабуть, негідники змовилися заздалегідь і діяли впевнено і злагоджено. Стріляти вони не могли, бо ми стояли в темряві і влучити було б важко, тому солдати вихопили ножі й гуртом кинулися до нас. Нас розділяло не більше ніж тридцять кроків.
— Як бачите, я мав рацію, — встиг зауважити він. — Беріть рушниці та зустрінемо їх як слід.
Перш ніж шість дул повернулись назустріч ворогові і пролунав залп, я встиг помітити, що Ґібсон не кинувся на нас разом з усіма, а лишився біля багаття, схопивши Олерта за руку й ривком намагаючись поставити його на ноги. Більше я їх не бачив, бо апачі кинулися на команчів і їхні тіла заступили Ґібсона і його безвольну жертву.
Багаття освітлювали лише малу частину долини, тому апачі не могли бачити справжньої кількості своїх супротивників. Команчі все ще стояли колом, відбиваючи шалений натиск нападників, але потім під ударами апачів розділилися на окремі групи і відчайдушно билися далі. З усіх боків гриміли постріли, зі свистом летіли списи і стріли, і все це пекло довершували сплетені у смертельній сутичці смагляві тіла і несамовите виття.