Старий вестмен був незворушний і спокійний, наче театральний глядач, який мало не напам’ять знає зміст драми, що розгортається на сцені. Незабаром повернулися команчі — без Віннету, зате з убитими і пораненими, яких вони несли на зроблених зі списів ношах.
Білі поводилися доволі стримано, а червоношкірі кричали й голосили, ніби їх припинали до стовпа тортур, танцювали з сокирами війни довкола трупів.
— На їхньому місці я погасив би вогонь і поводився тихо, — сказав Вірна Смерть. — А вони натомість влаштовують гучні поминки.
— Яким же було рішення команчів на раді? — поцікавився Лянґе-старший.
— Не гаючи часу, пробиватися на захід.
— Це ж геть нерозумно! Так вони неодмінно зіштовхнуться з апачами, які поспішають на допомогу Віннету!
— Ви помиляєтеся. Вони хочуть пробитися, поки основні сили апачів не підійшли. Але вночі їм не вдасться вибратися з пастки. А навіть якщо вдасться, то вони опиняться між двома загонами апачів — групою Віннету і підмогою, і на них нападатимуть відразу з обох боків. Вони сподіваються на те, що апачів менше, а до них, команчів, незабаром надійде підмога під проводом сина Білого Бобра, якого ми зустріли дорогою. Але варто було б дочекатися світанку, як я їм пропонував, щоб хоч оцінити сили ворога. Нас, звичайно, їхні чвари не стосуються, ми не будемо брати участі в битві.
— Команчам це не сподобається.
— Мені зовсім байдуже, сподобається їм це чи ні, я не збираюся битися головою об стіну. Ну, прислухайтеся, що вони ще надумали?
У темряві і далі лунав гучний тужливий спів червоношкірих: команчі оплакували полеглих товаришів.
— А це таки справді дурість! — не стримався Вірна Смерть. — Ви чуєте шум біля проходів? Віннету, мабуть, скористається тим, що, поки команчі виють, вони глухі до всього, і рубатиме дерева, щоб перекрити всі виходи з долини. Готовий присягтися, що тепер жодному з команчів не вдасться піти живим. Ну але так їм і треба — вони самі винні в тому, що в мирний час напали на стійбища апачів, а в форті Індж підло вбили послів. Якщо Віннету вдасться перекрити виходи, він зможе відступити зі своїми людьми, зібрати в долині всі свої сили в один загін і напасти на необережних команчів із тилу. Думаю, так він і зробить.
Нарешті поховальні співи припинилися, і команчі обступили нового верховного вождя.
— Здається, вони все-таки збираються штурмувати виходи, — зауважив вестмен. — Містере Лянґе, візьміть вашого сина і Сема та підіть по наших коней, щоб червоношкірі зопалу не відвели їх. А ми поки що залишимося тут. Судячи з усього, новоспечений вождь захоче поговорити з нами.
Золотошукачі біля копальні «Монтана». Південна Дакота, 1889 рік. Колекція Джона Ґребла з Бібліотеки Конгресу США.
І знову вестмен мав рацію: як тільки наші товариші пішли, новий вождь команчів повільно і тріумфальним кроком наблизився до нас.
— Воїни команчів сідають на коней, а блідолиці не рушають із місця. Чому?
— Бо ми не знаємо, що вирішили команчі.
— Ми йдемо геть із долини.
— Вам не вдасться вийти звідси.
— Коша-Певе схожий не на воїна, а на старого ворона, який каркає від страху. Коні команчів потрощать на порох своїми копитами будь-яку перешкоду на своєму шляху.
— Нерозумні команчі ведуть на загибель себе і своїх коней. Ми залишаємося тут.
— Хіба Коша-Певе не викурив із нами люльку миру і не став нашим другом і братом? Хіба він не зобов’язаний битися на нашому боці? Блідолиці — відважні воїни, вони поїдуть попереду команчів.
У відповідь Вірна Смерть підвівся, підійшов до вождя і засміявся йому в очі:
— Мій брат хитріший за стару лисицю, але не хитріший за Коша-Певе. Блідолиці повинні їхати попереду, щоб ціною свого життя прокласти дорогу команчам? Так, ми викурили з вами люльку миру, але від цього вождь команчів не став нашим вождем, тому він не має влади над нами. Ми випадково пристали до вас і не зобов’язані брати участі у ваших війнах. Але мій брат має рацію: блідолиці — відважні воїни, і вони допомагають своїм друзям, коли ті чинять мудро, а не йдуть стрімголов на вірну смерть.
— Ви відмовляєтеся їхати з нами? А я думав, що ви сміливі люди.
— Ми і є сміливі. Але й обережні. Ми — гості команчів, а відколи це команчі посилають своїх гостей на вірну смерть? І якщо ти сам сміливий воїн і вождь, то ти поїдеш попереду загону, бо там твоє місце.
Червоношкірий відвів очі: Вірна Смерть здогадався про його підступний задум сховатися за нашими спинами. Розлючений через те, що йому не вдалося обдурити нас, вождь грізно запитав: