— А що робитимуть блідолиці, коли команчі підуть? Вони зрадять нас і приєднаються до апачів?
— Як ми зможемо приєднатися до апачів, якщо мій брат розтопче їх копитами свого коня?
— Але сюди прийдуть інші. Команчі не дозволять блідолицим залишитися тут і змовитися з нашими ворогами. Ви повинні піти з нами.
— Я вже сказав, що ми залишаємося.
— Блідолиці не бояться, що стануть ворогами команчів?
— Ми в дружбі з усіма червоношкірими, але якщо хтось із них оголошує нам війну, ми захищаємося.
— Ми не віддамо вам коней.
— Ми їх уже взяли. Дивись!
І справді, наші товариші вже вели за вуздечки коней. Розлючений невдачею вождь закричав:
— Тепер я впевнений, що блідолиці вирішили перейти до апачів, і накажу моїм воїнам схопити їх!
Вірна Смерть залишався спокійним, немов не розумів, чим нам загрожує недовіра команчів, та ще й у долині, з усіх боків оточеній апачами.
— Я вже казав Білому Боброві, а тепер повторюю тобі, що ми вирішили залишитися, — твердо сказав він. — Але ми не вороги команчів, і у вас немає приводу брати нас у полон.
— Проте якщо блідолиці не підуть з нами, ми схопимо вас і силою змусимо їхати попереду загону, — наполягав похмурий вождь команчів.
Вірна Смерть уважно роззирнувся на всі боки. На його обличчі блукала хитра посмішка. Ми втрьох стояли біля багаття, наші товариші тримали коней на відстані кількох кроків за нашими спинами, команчів поблизу не було видно, очевидно, всі вони пішли сідлати коней. Тоді Вірна Смерть промовив німецькою, так, щоб індіанець не зміг зрозуміти його слів:
— Як тільки я його застрелю, миттю сідаємо на коней і їдемо до входу в долину. Всі команчі зараз біля виходу, з протилежного боку.
— Нехай мій брат не говорить невідомою мені мовою. Я хочу розуміти, що він каже.
— Зараз вождь усе зрозуміє. Мої брати сьогодні багато разів нехтували моїми порадами і не порозумнішали навіть після того, як втратили двох вождів і не один десяток воїнів. Тепер ви хочете піти на вірну смерть, та ще й надумали прикритися нашими тілами. Але ти погано знаєш Коша-Певе, він ніколи й нічого не робить проти своєї волі. Я не боюся ні тебе, ні твоїх воїнів. Як можеш ти зловити мене, якщо ти в моїх руках? Поглянь сюди! Я застрелю тебе, щойно ти спробуєш рушити з місця!
З цими словами Вірна Смерть вихопив револьвер і наставив його на індіанця. Той спробував вихопити ножа, але старий був напоготові, він блискавично тицьнув гвинтівкою новому вождю в груди і з погрозою в голосі промовив:
— Руки! — вождь опустив руки. — Я не жартую. Ти поводишся, як мій ворог, тому, якщо ти зараз не виконаєш мого наказу, дістанеш кулю.
Розфарбоване обличчя вождя здригнулося. Він стривожено озирався, сподіваючись, що команчі прийдуть йому на допомогу.
— Не шукай своїх людей, вони далеко. Але навіть якщо вони прийдуть сюди, я встигну пристрелити тебе. Відгадати твої думки так само легко, як думки старої скво, у якої від прожитих років висохли мізки. Долина оточена апачами, вони сильніші й хитріші за тебе, а ти, замість того щоб шукати спільників, робиш усе, щоб нажити собі нових ворогів, можливо, ще більш небезпечних, ніж апачі. Ми вб’ємо сотню твоїх воїнів, перш ніж хоч одна ваша стріла зачепить нас. Ти дійсно хочеш послати своїх людей на смерть? Ти — вождь, і ми не можемо тобі завадити. Але нас твої накази не стосуються.
Індіанець помовчав, а потім сказав:
— Мій брат знає, що я не хотів заподіяти йому шкоди.
— Я приймаю твої слова так, як вони звучать, і мені байдуже, що ти при цьому думаєш.
— Сховай зброю, і ми розійдемося друзями.
— Нічого не маю проти, однак, перш ніж я сховаю револьвер, я мушу переконатися, що ти нас не обдуриш.
— Я так сказав, і в моїх словах — мої думки.
— Раніше твої слова звучали не так, як їх слід було розуміти. Тому мені важко повірити у твої обіцянки.
— Якщо ти не віриш на слово, то я більше не маю чим переконати тебе.
— Маєш. Віддай мені свою люльку миру.
— Уфф! — не стримався індіанець. — Команч не віддасть свою люльку нікому.
— Ти віддаси мені не тільки люльку, а й свої «ліки».
— Уфф! Подарувати «ліки»?!
— Я не прошу віддати це мені назавжди. Лише на якийсь час, а коли ми мирно розійдемося, я все тобі поверну.
— Воїни не віддають свої «ліки»!
— А ти віддаси. Я знаю ваші закони. Поки в мене твоя люлька миру й «ліки», я стаю тобою, і якщо ти поведешся зі мною вороже, то відразу ж опинишся у Країні вічного полювання.
— Я не віддам тобі нічого!
— Тоді нам більше нема про що говорити. Готуйся, зараз ти дістанеш кулю, а потім я зніму з тебе скальп. І тоді ти станеш після смерті моїм псом і рабом. Я тричі підніму і опущу ліву руку. Якщо за третім разом ти все ще не підкоришся мені, я вистрелю.