Вірна Смерть націлив дуло у серце вождя, підняв і відразу ж опустив ліву руку, змахнув нею вдруге, але коли рука піднялася втретє, червоношкірий не витримав.
— Зупинися! — вигукнув він. — Коша-Певе обіцяє мені все повернути?
— Клянуся.
— Ти отримаєш їх, але я… — Червоношкірий підняв руки вгору, немов збираючись зняти свою люльку і мішечок з «ліками».
— Стій! Опусти руки! — грізно крикнув вестмен. — Я довірятиму тобі тільки тоді, коли всі твої обереги опиняться у мене. Мій товариш сам зніме їх із твоєї шиї і повісить на мою.
Команч покірно опустив руки, я наблизився до нього, зняв із його шиї люльку миру та замшевий мішечок і повісив їх на шию вестменові. Тільки тепер Вірна Смерть зробив крок назад, сховав револьвер, і на його обличчя знову повернувся спокій.
— Ось так буде краще, — сказав він. — Тепер ми знову друзі, і мій брат може чинити як собі хоче. А ми залишимося тут і подивимося, чим закінчиться сутичка.
Новоспечений вождь команчів, мабуть, ще ніколи не почував такої сильної люті. Його рука мимоволі потяглася до ножа, але він не посмів дістати його і тільки злісно прошипів:
— Зараз блідолиці у безпеці. Але коли вони повернуть мені люльку та «ліки», ми станемо ворогами, аж поки всі вони не опиняться біля стовпа тортур на радість синам команчів.
Вождь різко повернувся і зник у темряві.
— Тепер ми в такій же безпеці, як злидар Лазар, що потрапив після смерті на лоно Авраамове, — сказав старий вестмен. — Однак обережність ніколи не завадить. Краще не залишатися біля багаття на очах у команчів, а відійти ближче до скель. Швидше, джентльмени! Коней забираємо з собою!
Кожен із нас узяв за вуздечку свого коня. Ми пішли до скель, які стіною оточували долину. Там прив’язали коней і розмістилися на траві у тривожному очікуванні. Навколо панувала глибока тиша.
— Зачекаймо, — сказав Вірна Смерть. — Думаю, незабаром почнуться танці. Зараз команчі з дикими криками кинуться вперед, але для багатьох із них цей крик стане передсмертним. Ну ось, прошу.
Долиною і справді прокотилося жахливе виття, наче стадо диких звірів вирвалося на волю.
— Чуєте? Ви чуєте хоч один крик апачів? — запитав старий. — Звичайно, що ні. Вони розумніші і зроблять своє тихо.
Скелі відлунювали бойовий клич команчів, гуком відбилися і два постріли.
— Це знову срібна рушниця Віннету, — сказав Вірна Смерть. — Певний знак, що команчів зупинять.
Якби списи і стріли у польоті видавали звуки, вся долина наповнилася б гуркотом. Однак чути було лише крики команчів і постріли Віннету. Так тривало кілька хвилин, а потім пролунав моторошний переможний клич: «І-їх-ііхх!»
— Це апачі! — радісно заявив Сем. — Вони перемогли!
Негр сказав правду. Крики стихли, і незабаром біля майже вигаслих багать команчів з’явилися вершники. Спроба команчів вирватися з пастки була таки невдалою. Протягом певного часу в таборі панував хаос, ми бачили індіанців, які несли повз нас поранених і убитих. Потім команчі знову почали співати жалобні пісні. Вірна Смерть не міг спокійно дивитися на безглузді дії команчів і лаяв їх останніми словами, похваливши тільки за те, що вони здогадалися виставити вартових.
Так минуло півгодини, команчі оплакали полеглих і знову скликали військову раду. Десять воїнів вийшли з табору і розсипалися по долині.
— Тепер вони шукають нас, — сказав Вірна Смерть. — Нарешті зрозуміли, яких дурниць наробили, і готові прислухатися до наших порад.
Один із команчів, які нишпорили навмання по долині, пройшов повз нас не помітивши. Вірна Смерть кашлянув.
— Блідолиці брати тут? — запитав індіанець. — Нехай вони поквапляться до багаття.
— Хто тебе послав?
— Вождь.
— Чого йому треба від нас?
— Зараз почнеться рада. Цього разу блідолиці можуть бути на ній.
— Можуть? Ви чуєте, джентльмени? Мудрі воїни команчів зглянулися над блідолицими і згодні нас вислухати. Але ми вже влаштувалися на нічліг і нікуди не підемо. Так і передай вождю. Ваші чвари з апачами відтепер нас не стосуються, ми не збираємося битися ні з вами, ні з ними.
Після цього червоношкірий почав просити, і вестмен сказав:
— Ну гаразд, якщо без нашої допомоги вам не обійтися, ми підкажемо що робити. Але ми не допустимо, щоб ваш вождь наказував нам. Передай йому, що якщо він хоче розмовляти з нами, то хай приходить сюди.