— І портер, і ель — півдолара.
— Принесіть портер.
Слуга приніс нам чотири пляшки й пішов. Сем спершу хотів затримати його й розпитати, але раптом застиг, уважно втупившись в отвір у стіні, що заміняв вікно. Я теж глянув туди й побачив, що по кам’янистій стежці до роздоріжжя наближаються шестеро вершників, які ведуть за собою чотирьох мулів. Попереду їхав… Патрік Морґан!
Розбійники зупинилися біля корчми, прив’язали тварин і влаштувалися за столом, що стояв по другий бік тієї стіни, біля якої сиділи ми.
Але чому на мулах більше не було вантажу? Невже негідники встигли сховати золото і прибули на зустріч зі спільниками без золота?
Бандити замовили бренді. Кожне їхнє слово було нам виразно чути.
— Як думаєте, Капітан і ваш батько скоро прибудуть? — запитав один із них у Патріка.
— Сподіваюся, — відповів той. — Можливо, вони вже на місці й чекають нас. Впоратися з Маршаллом, як мені здається, було не дуже важко. З ним було всього два погоничі.
— Легковажний чоловік. Я б не наважився возити стільки грошей і золота сам.
— То краще для нас. Якби він був обережнішим і розумнішим, нізáщо не викинув би в Єллов-Вотер-Ґраунд план подорожі. Агов, стійте! А це що таке?
— Що?
— Подивіться на тих коней!
— Так, три прекрасних жеребці, але кобила схожа на опудало! Треба бути повним дебілом, щоб їздити на такій шкапі, ха-ха-ха!
— Я вам покажу шкапу! Я з вас душу вийму, дайте тільки до вас дістатися! — шипів тихенько Сем, стискаючи кулаки.
— Це справді унікальний кінь. Попри свій дивний вигляд, це один із найвідоміших коней на всьому Дикому Заході! — різко обірвав своїх супутників Патрік. — Ви знаєте, чий він?
— Чий?
— Священного Вуха!
— Тисяча чортів! Я справді якось чув, що він їздить на такому опудалі!
— Невже ви ще не зрозуміли? Якщо шкапа стоїть тут, значить, і господар тиняється десь поблизу. Допивайте і ноги на плечі! Ми колись посварилися через дрібниці, і тепер мені зовсім не хочеться з ним перестрітися.
— Хочеться чи ні, але зустрічі зі мною тобі не уникнути, — шепотів з люттю Сем.
Розбійники квапливо підійшли до конов’язі, скочили на коней і покинули двір готелю.
— Це ті люди, яких ми шукаємо, — пояснив я вождю шошонів. — Нехай мої червоношкірі брати обженуть їх, а ми з Семом підкрадемося ззаду.
— Уфф! — відповів Ко-Ту-Хо і попрямував до свого жеребця. Віннету пішов за ним.
Сем заплатив за пиво, яке виявилося дуже непоганим, і ми, не поспішаючи, рушили стежкою слідом за розбійниками, дотримуючись такої відстані, щоб нас не помітили завчасу.
Що більше ми віддалялися від готелю, то більш дикою і пустельною ставала місцевість. Врешті ми виїхали на відкритий простір, де не було кущів і каміння, за якими можна було б сховатися, і тоді пустили коней навскач, тож незабаром побачили негідників, які так і не помітили, що ми переслідуємо їх. Назустріч їм повільно рухалися Віннету і Ко-Ту-Хо.
— Доброго дня, містере Меркрофте! — привітався Священне Вухо. — Ви все ще подорожуєте на тих конях, яких вкрали в команчів?
— Чорт! — вилаявся Патрік і вихопив рушницю, але не встиг він її підняти, як ласó Віннету зі свистом обхопило його шию, і він із хрипом упав на землю.
Решта п’ятеро миттю кинулися врозтіч. Священне Вухо й вождь шошонів вистрілили одночасно, а потім вихопили томагавки і помчали навздогін.
— Стійте, нехай тікають! — закричав я. — Морґан у наших руках! Поверніться!
Але вони в запалі сутички не звертали уваги на мій заклик і зупинилися тільки тоді, коли останній з утікачів упав з розтрощеним черепом.
— Що ж ви наробили? — докоряв я Семові. — У них ми могли би дізнатися, де шукати місце, у якому вони сховали золото!
— Не біда, Морґан покаже нам дорогу туди!
— Він не покаже.
Незабаром ми переконалися, що правда була за мною: попри погрози, Патрік мовчав і не відповів на жодне запитання, а тільки люто посміхався. Золото, через яке стільки людей втратили життя, пропало безслідно.
Ми прив’язали Патріка до коня, як перед тим його батька, і рушили назад у гори, переправилися через річку Сакраменто, яка тут було глибоченькою, об’їхали стороною «Готель» і досягнули мети, так нікого й не зустрівши.
Протягом усього шляху наш бранець не вимовив ні слова, і тільки коли у стійбищі шошонів побачив Бернарда, який вийшов нам назустріч, у нього вирвалося прокляття. Я повів негідника у вігвам, де лежали зв’язані бандити, серед яких був і Морґан-старший.
— Я привів до вас вашого сина, містере Морґане, — сказав я йому. — Гадаю, ви дуже нудьгували без нього.