— Ну то випробуймо її. Куди мені стріляти, сер?
— Спершу зарядіть!
— Немає потреби. Вона заряджена!
— Ну тоді стріляйте он у того птаха на кущі.
— Він занадто далеко! — зауважив хтось із пасажирів.
— Подивимося, — відповів я.
Коли я витягнув з кишені окуляри й поволі, дуже обережно одягнув їх на ніс, обличчя товстуна розпливлося у широкій посмішці.
— Ха-ха-ха! Німецький продуцент книг збирається подорожувати в окулярах?
Інші теж засміялися, а я цілком серйозно запитав:
— Чому вам так смішно, панове? У людини, яка тридцять років просиділа над книгами, ясна річ, псується зір. Але краще стріляти влучно в окулярах, ніж промазувати без них.
— Все абсолютно правильно, сер. Але я хотів би подивитися на вас, коли ви зіткнетеся з червоношкірими! Поки ви будете протирати й одягати окуляри, з вас десять разів встигнуть зняти скальп. Дивіться, ви навіть птаха не встигли застрелити, він уже полетів!
— То пошукаймо якусь іншу ціль! — заявив я так само незворушно, як і перед тим.
Птах, про якого була мова, сів на кущ за кроків двісті від нас, влучити в нього міг би навіть не дуже вмілий стрілець. Аж тут високо в небі я почув спів жайворонка.
— Ви бачите жайворонка, джентльмени? — запитав я, задираючи голову. — Я спробую опустити його на землю.
— Ну, побачимо! — сказав мій співрозмовник, а після мого пострілу продовжив: — Ви тільки налякали птаха, і він утік.
— Зараз ви побачите, навіщо мені окуляри, — відповів я, відкладаючи флінт убік. — Жайворонок лежить за вісімдесят кроків від нас просто на рейках.
Пасажири юрбою побігли туди, куди я показав рукою, і через кілька хвилин принесли птаха. Товстун довго переводив погляд з мене на мертвого жайворонка, а тоді вигукнув:
— Чорт, ви справді влучили в нього, і не дробом, а кулею.
— Ви хотіли, щоб я стріляв дробом на таку висоту? А мені казали, що вестмени не опускаються до стрільби дробом, для них це дитячі ігри.
— Оце був постріл, я ще ніколи такого не бачив. А може, ви поцілили випадково? — і він хитро подивився на мене.
— Дайте мені ще якусь ціль!
— Не варто. Я вірю вам, сер. Напевно, ви хотіли пожартувати з мене, тож прикинулися ґрінгорном. Ну що ж, смійтеся на здоров’я. Ану-бо відійдемо вбік.
Він потягнув мене за собою, до того місця, де ми оглядали сліди розбійників. Там він дістав з кишені аркуш паперу і приклав до одного з відбитків копит гнідого жеребця ватажка.
— Все сходиться, — замислено промовив він. — Сер, скажіть мені чесно: ви маєте трохи часу чи повинні негайно їхати? Я просив би вас допомогти мені в одній справі.
— Я — вільна людина й можу робити все, що мені заманеться.
— Чудово. Вам колись доводилося чути про Фреда Волкера?
— Так, кажуть, що він досвідчений вестмен і хороший слідопит, до того ж знає кілька індіанських діалектів.
— Це — я, сер.
— Так я й думав. Ось вам моя рука. Радий з вами познайомитися, сер.
— Сподіваюся, що скоро ми познайомимося ближче. Річ у тому, що я маю вагомі підстави шукати зустрічі з таким собі Галлером. Його сумління й раніше було нечистим, а тепер він очолив зграю злочинців, які наробили чимало зла у прерії. Зараз він зі своєю бандою подався далі на захід, а я переслідую їх. На цьому папері ви бачите відбиток копит його коня, він такий самісінький, як і ті, що я знайшов раніше. А оскільки Галлер кульгає на праву ногу, я цілком певен: тут побував він, не хто інший.
— Галлер? — перепитав я. — Ви знаєте його ім’я?
— Його справжнє ім’я Сем, але він користується різними іменами.
— Самюель Галлер? Здається, я чув про нього. Чи не він служив бухгалтером у нафтового короля Реллоу? Кажуть, він утік від господаря і вкрав цілу купу грошей.
— Так, це він. Мерзотник умовив касира відімкнути сейф і тікати разом з ним, а потім пристрелив його, щоб не ділитися. Навздогін за ним рушили двоє поліціянтів, але він убив їх. Його схопили в Новому Орлеані, коли він сідав на корабель до Мексики. Але Галлерові й там пощастило — напередодні суду він задушив тюремного сторожа й утік. Він подався на Дикий Захід, бо нічого іншого йому не залишалося, адже награбоване в нього забрали. Відтоді він далі собі грабує й убиває. Час показати йому, що закон має довгі руки.
— Ви хочете зловити його?
— Він буде мій, живий чи мертвий.
— У вас із ним особисті порахунки?