Товстун Волкер якийсь час мовчки дивився в землю, а потім сказав:
— Я б не хотів розкривати всі карти, сер. Принаймні зараз, коли ми ще так мало знаємо один одного. Згодом я, мабуть, розповім вам усе. Бо дуже сподіваюся, що ми таки зазнайомимося ближче. Це просто неймовірне везіння, що я їхав у цьому поїзді, бо я би ще довго шукав Галлера, якби ви не звернули уваги на його сліди. Без вас я б не здогадався, що ватажок зграї їздить на гнідому жеребці та кульгає. Тому я негайно зійду з поїзда і кинуся навздогін за Галлером. Чи не погодитеся ви, сер, скласти мені компанію?
Золотошукачі за роботою. Роквілль, Південна Дакота, 1889 рік. Колекція Джона Ґребла з Бібліотеки Конгресу США.
— Але ж я ґрінгорн! — засміявся я.
— Ну що ви, сер! Я не хотів вас образити! Не зважайте на мої слова. Мене ввів в оману ваш вигляд, ви зовні більше схожі на того, хто щовечора ходить по світських салонах, а не ночує у прерії. Ніколи в житті ще не бачив, аби людина в окулярах влучила у птаха в небі. Тож прошу вже мені вибачити. Отже, ви згодні поїхати разом зі мною?
— А чи не краще буде приєднатися до людей, які незабаром прибудуть сюди з сусідньої станції, щоб рушити навздогін за бандитами?
— І не кажіть мені про це! Від них буде мало користі. Один вестмен вартий більше, ніж цілий натовп цих нездар. Я мушу чесно сказати, що справа це небезпечна, і ви ризикуватимете життям, але думаю, що ви — людина, яка любить пригоди, а гострі відчуття я вам гарантую.
— Я люблю гострі відчуття, — відповів я, — але мені не подобається пхати носа в чужі справи. Я нічого не маю проти Галлера, до того ж не впевнений, що буду для вас добрим товаришем.
Фред Волкер хитро примружився, його маленькі очиці зблиснули, і він сказав:
— Ви говорите одне, а думаєте зовсім інше: чи підійду я вам? Хіба не так? То вже говорімо відверто. Товстун Волкер не поспішає знайомитися зі всіма підряд. Я волію подорожувати сам, але якщо вже беру когось до себе в попутники, то ця людина повинна заслужити мою довіру. Ви мене розумієте?
— Тут я цілком із вами згоден. Вибирати собі супутника треба вкрай обережно. Адже буває так, що зустрінешся з приємною на перший погляд людиною, ляжеш спати ввечері, а вранці ти — холодний труп, а товариш подався геть із твоїм майном.
— Господи! Невже ви думаєте, що я здатний на таку підступність?
— Ні, не думаю, — відповів я, — ви схожі на чесну людину. До того ж, наскільки я знаю, ви — поліціянт, а серед них негідників майже не буває.
Товстун почервонів і вигукнув:
— Про що ви, сер?
— Спокійно, містере Волкере. Зовні ви не схожі на поліціянта, саме тому, напевно, ви — хороший детектив. Ви вважали мене новачком, але я вас розкусив. Надалі будьте обережніші! Щойно у прерії довідаються, що Товстун Волкер їздить туди-сюди, щоб вистежити кількох утікачів від правосуддя, його пригоди на Дикому Заході закінчаться раз і назавжди.
— Ви помиляєтеся, сер! — намагався переконати мене коротун.
— Не турбуйтеся, я приймаю ваше запрошення й охоче покараю злочинців. Небезпеки мене не лякають, тому що у прерії їх доводиться долати мало не щомиті. Однак мене насторожує те, що ви приховували від мене свої наміри. Якщо я погоджуюся взяти участь у такій справі, то я маю знати, хто буде моїм товаришем.
Фред Волкер замислено дивився в землю, потім підняв очі догори, нарешті перевів погляд на мене і сказав:
— Добре, сер, я відкриюся вам. Попри ваш вигляд, щось спонукає мене, старого вестмена, повірити вам. Я спостерігав за вами у вагоні, і ви мені сподобалися. Зазвичай я уникаю знайомств, я — відлюдник, але цього разу мені хочеться, щоб ви були поруч, тому буду відвертий з вами. Я справді працюю на приватне розшукове агентство доктора Самтера зі Сент-Луїса. Мені доручили вистежувати злочинців, які тікають у прерію. Ви ж розумієте, справа ця не найлегша, але я віддаю цій роботі всі мої сили й уміння. Потім, коли в нас буде більше часу, я розповім вам, чому мені довелося стати детективом. Повірте, це сумна історія. А зараз я запитую вас ще раз: ви поїдете зі мною?
— Так. Ось вам моя рука. Я готовий долати разом з вами всі труднощі й небезпеки.
Він радісно потиснув мені руку.
— Ви — чесна людина, сер, і я вам вірю. Дякую. Сподіваюся, ми станемо друзями. Тільки, будь ласка, не звертайтеся до мене «містере Волкере», називайте мене просто Фредом, це коротко і ясно, тоді я точно знаю, що кличуть мене. Дозвольте дізнатися, як звати вас.
Я назвався справжнім ім’ям та прізвищем і додав:
— Кличте мене просто Чарлі. Однак дивіться, рейки вже полагодили. Скоро поїзд вирушить у дорогу.